Скільки книг у Біблії

Скільки книг у Біблії і від чого це залежить

Біблія — найбільш поширена книга в історії людства, перекладена понад 700 мовами і видана у мільярдах примірників. Але «скільки книг у Біблії» — питання, яке не має єдиної простої відповіді. Цифра різниться залежно від того, якої традиції дотримується та чи інша церква.

Ця відмінність не є помилкою чи суперечністю. Вона має глибоке історичне коріння і пов’язана з тим, як формувався біблійний канон — тобто перелік книг, що визнаються богонатхненними. Розуміти цей процес корисно кожному, хто серйозно читає або вивчає Біблію.

Нижче — детальний огляд: як побудована Біблія, що входить до кожної її частини і чому католицька, православна та протестантська Біблія відрізняються за кількістю книг.

Загальна структура Біблії

Незалежно від конфесії, Біблія ділиться на дві великі частини: Старий Завіт і Новий Завіт. Обидві вони різняться за часом написання, мовою, авторами і тематикою.

Старий Завіт написаний переважно давньоєврейською мовою (іврит), окремі фрагменти — арамейською. Він розповідає про створення світу, гріхопадіння людини, взаємини Бога з народом Ізраїлю, закони і пророцтва. Більшість дослідників вважають, що ці тексти створювалися з XII по II століття до нашої ери.

Новий Завіт написаний грецькою мовою (так зване «койне» — розмовна грецька епохи еллінізму). Він розповідає про земне життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також про перших послідовників і поширення раннього християнства. Тексти Нового Завіту писалися приблизно з 50-х по 90-ті роки нашої ери.

Старий Завіт: 39 або більше книг?

Найчіткіший канон Старого Завіту — у протестантів. Він складається з 39 книг і відповідає єврейській Біблії (Танах), яку сам Ісус та апостоли цитували і вважали Священним Письмом. Цей канон сформувався до I–II ст. нашої ери в рамках рабинської традиції.

Чотири розділи Старого Завіту (протестантський канон)

П’ятикнижжя Мойсея (Тора) — перші п’ять книг: Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення Закону. Це основа основ: тут описано творіння світу, гріхопадіння Адама і Єви, потоп і Ноїв ковчег, вихід євреїв з Єгипту та Мойсеєві закони.

Історичні книги — 12 книг: від Ісуса Навина до Естер. Вони описують завоювання Землі обітованої, епоху суддів, царство Давида і Соломона, розкол держави і вавилонський полон.

Навчально-поетичні книги — 5 книг: Йова, Псалми, Приповісті, Екклезіаст і Пісня над піснями. Це найбагатший за літературною красою розділ Біблії — тут зосереджена мудрість, молитви і роздуми про сенс людського існування.

Пророчі книги — 17 книг: чотири «великих» пророки (Ісая, Єремія, Єзекіїль і Даниїл) і дванадцять «малих» (від Осії до Малахії). Малими їх називають не через важливість, а через обсяг текстів.

Другоканонічні книги: звідки беруться зайві сім

Католики і православні включають до свого Старого Завіту додаткові книги, яких немає в єврейській Біблії та у протестантів. Ці книги написані або збереглися грецькою мовою і увійшли до так званої Септуагінти — грецького перекладу Старого Завіту, виконаного в III–II ст. до н.е. для євреїв діаспори, що вже не знала іврит.

Католицька церква на Тридентському соборі (1546 рік) офіційно підтвердила канонічність семи додаткових книг: Товита, Юдити, 1-ї та 2-ї Маккавейської, Премудрості Соломона, Сираха і Баруха. Тому католицький Старий Завіт налічує 46 книг, а вся католицька Біблія — 73 книги.

Православні церкви ставляться до цих книг дещо інакше: вони визнаються корисними для читання і духовного повчання, але мають особливий — другорядний — статус порівняно з книгами єврейського канону. Залежно від традиції, православний канон може включати 50 книг Старого Завіту (разом із 3-ю Маккавейською та деякими додатковими текстами), що дає 76 книг усієї Біблії.

Новий Завіт: 27 книг, що об’єднують усіх

На відміну від Старого Завіту, склад Нового Завіту однаковий для всіх основних християнських конфесій. Він містить 27 книг, написаних грецькою мовою в I столітті нашої ери.

Чотири Євангелії — від Матвія, Марка, Луки і Йоана — описують земне служіння, вчення, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Кожне з них має свою акцентуацію та аудиторію: Матвій писав для євреїв, Марко — лаконічно і живо для римлян, Лука — ретельно і детально для освіченого греко-римського читача, Йоан — теологічно глибоко для тих, хто вже знайомий з Христом.

Книга Діянь Апостолів — продовження Євангелія від Луки, що описує перших учнів і поширення церкви від Єрусалима до Риму. Тут розповідається про П’ятидесятницю, першу місіонерську подорож Павла і судові процеси над апостолами.

Послання — 21 книга у формі листів до різних громад і людей. Більшість з них написав апостол Павло: до Римлян, Коринтян (два послання), Галатів, Ефесян, Філіп’ян, Колосян, Фессалонійців (два), Тимофія (два), Тита, Філимона. Також є послання Якова, Петра (два), Йоана (три) і Юди.

Одкровення (Апокаліпсис) — завершує Біблію. Написане апостолом Йоаном у вигляді пророчих видінь, ця книга описує кінцеву долю світу, перемогу добра над злом і встановлення Царства Божого.

Як формувався біблійний канон

Канон не з’явився одразу — він складався впродовж кількох сотень років через поступове визнання тих чи інших текстів богонатхненними і авторитетними.

Для Старого Завіту визначальним вважається так звана Ямнійська академія (близько 90–100 рр. н.е.), де рабини остаточно затвердили список книг єврейської Біблії. Але навіть до цього основна частина канону була загальновизнаною ще за часів Ісуса і апостолів.

Новий Завіт формувався протягом II–IV ст. нашої ери. Різні церковні громади використовували різні набори текстів. Перший повний список 27 новозавітних книг — той самий, яким ми користуємося сьогодні — з’явився у так званому «Великодньому посланні» єпископа Атанасія Александрійського у 367 році н.е. Офіційно канон підтвердили Карфагенський собор (397 р.) і Гіппонський собор (393 р.).

Тексти, що не ввійшли до канону, отримали назву «апокрифи» — від грецького «прихований, таємний». Серед них — Євангеліє від Фоми, Євангеліє від Марії Магдалини, численні апокаліптичні тексти. Вони цікаві з історико-культурної точки зору, але не визнаються частиною Біблії жодною з основних конфесій.

Мови, переклади і видання Біблії

Оригінальні тексти Старого Завіту написані давньоєврейською та арамейською, Нового Завіту — грецькою (койне). Перший повний переклад Біблії на латину, відомий як Вульгата, виконав блаженний Єронім наприкінці IV ст. Цей переклад залишався стандартом Католицької церкви протягом більше тисячоліття.

В Україні ключову роль відіграє переклад Івана Огієнка (митрополита Іларіона), виданий у 1962 році. Саме він є основою багатьох сучасних українських видань Біблії і відзначається як точністю передачі оригіналу, так і красою літературної мови. Існує також «Біблія або Книги Священного Писання» у перекладі Патріарха Філарета та сучасний переклад Рафаїла Турконяка.

Загалом Біблія перекладена на понад 700 мов, а окремі її книги — на понад 3 500 мов і діалектів. Повна Біблія видана більш ніж у 100 мовах. За кількістю виданих примірників — понад 5 мільярдів протягом XX–XXI ст. — Біблія не має рівних у видавничій історії людства.

Апокрифи: книги поза каноном

Окрім канонічних і другоканонічних книг, існує велика кількість текстів, що претендували на включення до Біблії, але так і не були визнані богонатхненними жодною з основних конфесій. Їх називають апокрифами або псевдоепіграфами.

Серед старозавітних апокрифів — книги Еноха, Ювілеїв, 4-та Маккавейська, Завіти патріархів. Деякі з них дуже давні і важливі для розуміння тогочасного юдейського мислення. Книга Еноха, наприклад, цитується в посланні Юди (Юд 1:14–15), хоча і не є частиною канону.

Новозавітних апокрифів значно більше. Найвідоміші — Євангеліє від Фоми (гностичний текст II ст. з 114 висловлюваннями Ісуса), Євангеліє від Петра, Протоєвангеліє Якова. Усі вони є цінними пам’ятками ранньохристиянської думки, але не вважаються богонатхненними Священним Письмом.

Структура всередині: глави і вірші

Поділ Біблії на глави запровадив архієпископ Кентерберійський Стефан Ленґтон близько 1227 року — для зручності посилань. Поділ на вірші у Новому Завіті з’явився лише в 1551 році. У протестантській Біблії налічується 1189 глав і 31 102 вірші. Найдовша книга — Псалми (150 псалмів), найкоротша — Третє послання Йоана (1 глава, 14 віршів). Найдовший вірш — Естер 8:9, найкоротший — Йоана 11:35 («Ісус заплакав»).

Як читати Біблію: поради для початківців

Якщо ви беретесь за Біблію вперше, читати від початку і до кінця — не найкраща стратегія. Перші книги Старого Завіту складні через обширні законодавчі тексти й родоводи. Досвідчені читачі радять починати з Євангелій — особливо від Луки чи Марка. Вони написані живо і дають основу для розуміння всього іншого. Після — Буття (перші 11 розділів), Псалми, Притчі. Лише тоді легше сприймати пророків і законодавчі книги.

Для щоденного читання існують річні плани — 365 частин. Деякі плани хронологічні (у порядку подій), інші тематичні. Це допомагає не загубитися в обсязі і тримати регулярність. Для українців чудовим вибором є переклад Огієнка — він поєднує точність і красу літературної мови.

Найвідоміші уривки і їхнє значення для культури

Біблія є не лише релігійним текстом, а й фундаментом західної культури та літератури. Без знання Біблії неможливо повністю зрозуміти більшість класичних творів — від Данте і Шекспіра до Достоєвського і Булгакова. Сотні ідіом і крилатих висловів у багатьох мовах прийшли саме звідти.

Псалом 23 («Господь — Пастир мій»), Нагірна проповідь Ісуса (Матвія 5–7), Перше послання до Коринтян 13 про любов, молитва «Отче наш», Книга Буття з оповіддю про творіння і Едемський сад — ці тексти стали основою духовної та культурної ідентичності мільярдів людей на всіх континентах.

В Україні Біблія відіграла особливу роль у формуванні літературної мови. Переклад Огієнка і його праця над мовними нормами мали величезний вплив на стандартизацію українського правопису. Традиція читання Псалтиря в родинних колах, цитування пророків у громадській риториці — все це живе в українській культурі і сьогодні, хоча нерідко ми і не усвідомлюємо, звідки прийшли ті чи інші вирази.

Для сучасної людини, незалежно від релігійних переконань, Біблія — це скарбниця образів, метафор і моральних питань, що залишаються актуальними для кожного покоління. Саме тому щороку в усьому світі Біблію видають мільйонними тиражами і вона незмінно залишається книгою, яку читають, вивчають і про яку сперечаються.

Біблія в Україні: видання і переклади

Перший повний переклад Біблії українською мовою здійснив Пантелеймон Куліш у співпраці з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким у 1903 році — і це стало знаковою культурною подією. Однак у Радянському Союзі Біблія була фактично забороненою книгою: Церкви не отримували паперу для друку, ввезення примірників з-за кордону переслідувалося, а люди зберігали Біблії таємно, переписуючи від руки окремі уривки.

Переклад митрополита Іларіона (Івана Огієнка), виданий у 1962 році в Канаді, поширювався нелегально в УРСР. Після здобуття незалежності у 1991 році Біблія стала доступною широкому загалу — спочатку у перекладі Огієнка, згодом з’явилися нові видання. Сьогодні в Україні видається кілька авторитетних перекладів: Огієнка, Хоменка (католицький канон), Турконяка (сучасний науковий переклад з оригінальних мов). Кожен має свої особливості, і їх зіставлення корисне для глибшого розуміння тексту.

Сьогодні Біблія в Україні — не лише релігійний, а й культурний і національний символ. Широко відомий факт, що українські козаки виступали в бій з Псалтирем за пазухою, а Тарас Шевченко черпав образи для «Кобзаря» переважно з біблійних пророків. Ця традиція живе і у XXI столітті.