Сергій Смальчук: біографія журналіста, телеведучого, актора і поета з Волині

Сергій Смальчук — одна з тих фігур в українському медіапросторі, чий професійний шлях неможливо вмістити в одне визначення. Журналіст із чотирнадцятирічним досвідом на одному з найрейтинговіших телеканалів країни. Телеведучий, якого знають глядачі ICTV та КИЇВ24. Дипломований театральний режисер, який грав у серіалах і кіно. Поет, чия збірка «Заходьте в груди» продовжує традиції українських шістдесятників. Захисник Ірпеня, який у перші дні повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю замість мікрофона. Кожна з цих граней — не випадковий епізод, а частина цілісної біографії людини, для якої слово, правда і Україна — не абстракції, а щоденний вибір.

Дитинство та юність: Ратне, Волинь

Сергій Якович Смальчук народився 9 березня 1979 року в селищі Ратне на Волині — невеликому райцентрі на північному заході України, біля кордону з Білоруссю. Волинське Полісся з його неквапливим ритмом, природою та специфічним діалектом стало першим культурним середовищем, яке сформувало майбутнього журналіста і поета. Пізніше колеги зауважуватимуть цю «глибинність» у його текстах і характері — телеведуча Оксана Соколова, з якою Смальчук працював понад десять років на ICTV, говорила про нього як про «надзвичайно глибоку людину» і дивувалася, «як у глибинці на Волині з’явилася людина такої глибини».

Змалку Сергій мріяв стати актором. Це було не дитяче захоплення, а усвідомлений потяг до сцени, який визначив його першу освітню траєкторію. Після закінчення школи він вступив до Рівненського інституту культури (нині — Рівненський державний гуманітарний університет) на спеціальність «Режисер театру, актор, викладач фахових дисциплін». Вийшов з дипломом театрального режисера — кваліфікацією, яка передбачала не лише постановочну роботу, а й глибоке розуміння акторської майстерності, сценічного мовлення та драматургії. Ці навички стануть в нагоді і в журналістиці, і в поезії, і на телебаченні — кожна з цих сфер потребує вміння працювати з текстом, ритмом, паузою та увагою аудиторії.

Театральний і акторський період: від Рівного до Львова

Після отримання диплому Смальчук почав працювати у театрах — спочатку в Рівному, потім у Львові. Це був період практичного занурення у професію: репетиції, вистави, пошук власного режисерського почерку. Паралельно він знімався у невеликих ролях у кіно. Цей досвід, хоча й не приніс широкої відомості, сформував фундамент, на якому пізніше будувалася телевізійна кар’єра. Уміння працювати перед камерою, контролювати голос і мову тіла, тримати ритм — все це прийшло не з курсів для телеведучих, а зі сцени.

Акторська складова його біографії не завершилася з переходом у журналістику. Вже працюючи на ICTV, Смальчук періодично повертався до кіно та серіалів. Серед його акторських робіт — фільм «Микола і німець» (2005), ситком «Марк + Наталка» (2018) на ICTV, де він зіграв журналіста-новинаря, та VOD-серіал «Секс, Інста і ЗНО» (2020). Сам Смальчук сприймав ці ролі як «тепле повернення в акторське минуле» і зазначав, що за освітою він — професійний актор, тож для нього це було природним продовженням першої професії.

Переломний момент: від сцени до журналістики

Кінець 2003 року став точкою біфуркації у біографії Смальчука. Політична криза в Україні, що переросла в Помаранчеву революцію, спонукала його не лише до громадянської активності, а й до кардинальної зміни професійного напрямку. Як він сам формулює на сайті телеканалу «Київ», цей момент «спонукав до активної участі в подальшій Помаранчевій Революції — як Громадянина й журналіста». Характерно, що слово «Громадянин» він пише з великої літери — це не випадковість, а маркер того, як Смальчук розставляє пріоритети.

У 2004 році він прийшов на телеканал ICTV як журналіст програми «Факти». Це був один із найрейтинговіших інформаційних проєктів українського телебачення, і потрапити туди без профільної журналістської освіти означало довести свою професійну спроможність на практиці. Театральна підготовка стала не перешкодою, а перевагою: Смальчук умів працювати з текстом, розуміти драматургію сюжету, будувати наратив. Ці навички в тележурналістиці цінуються не менше, ніж знання медійного законодавства.

Кар’єра на ICTV: 14 років у великому телебаченні

Період роботи на ICTV — з 2004 по 2018 рік — став найтривалішим і найбільш публічним етапом кар’єри Смальчука. За ці роки він пройшов шлях від репортера до ключових позицій у редакційній ієрархії телеканалу, що свідчить про системне зростання, а не випадковий кар’єрний стрибок.

Хронологія цього шляху виглядає так: з 2004 року — журналіст програми «Факти»; з 2006-го — репортер, а згодом випусковий редактор інформаційно-аналітичного тижневика «Факти тижня з Оксаною Соколовою» — одного з флагманських проєктів ICTV. У цій же якості він працював над програмами «Максимум в Україні» та «Козирне життя», а також над низкою інших проєктів телеканалу. Робота випускового редактора програми Оксани Соколової — це не кабінетна посада: це щотижнева відповідальність за підготовку складного, багатосюжетного аналітичного продукту на аудиторію мільйонів глядачів.

Роль випускового редактора «Фактів тижня» варто пояснити окремо, бо вона часто недооцінюється тими, хто не знайомий із телевізійною кухнею. Випусковий редактор — це людина, яка збирає весь випуск воєдино: координує роботу кореспондентів, визначає порядок сюжетів, контролює хронометраж, перевіряє фактаж і відповідає за цілісність продукту, який побачить мільйонна аудиторія. Це одна з найстресовіших посад у телевізійній ієрархії, і те, що Смальчук займав її протягом кількох років на програмі з Оксаною Соколовою, свідчить про високий рівень професійної довіри та організаційної компетентності.

Восени 2018 року Смальчук став ведучим нового публіцистичного проєкту «Прорвемось!», що виходив в ефір ICTV щопонеділка. Програма розповідала про людей, які долають складні обставини, — тематика, яка виявилась пророчою стосовно подальших подій у житті самого ведучого. Назва програми перетворилася на особисте кредо Смальчука, яке він повторює і в інтерв’ю, і на сторінках соціальних мереж, і в приватних розмовах.

Перехід на телеканал «Київ»: нова платформа, ті самі цінності

Після завершення роботи на ICTV Смальчук перейшов на телеканал КИЇВ24 (Телеканал «Київ»), де працює ведучим і станом на 2025 рік. Паралельно він веде програму «Плюс — мінус» на радіо «Київ FM», що входить до тієї ж медіагрупи. Це менший масштаб аудиторії порівняно з ICTV, але інший формат — з більшою свободою для авторського висловлювання та тематичного експерименту.

У 2025 році Смальчук запустив на КИЇВ24 та «Київ FM» авторський проєкт «Воїни Слова» — публіцистично-просвітницький відеоподкаст, спрямований на дерусифікацію мовного простору в Україні та популяризацію державної мови. Тема мови для Смальчука — не абстрактна філологічна дискусія, а гостро особиста позиція. В одному з інтерв’ю він говорив: «Мені реально фізично боляче зараз чути російську. Останнім часом це просто катастрофа». Проєкт «Воїни Слова» став логічним продовженням цієї позиції — перетворенням особистого болю на системну медійну роботу.

Серед гостей програми — мовний омбудсмен Тарас Кремінь, поетеса і громадська діячка Анастасія Дмитрук та інші фігури, пов’язані з мовною політикою та культурою. Формат відеоподкасту дозволяє заглибитись у тему значно більше, ніж стандартний телевізійний сюжет, що відповідає загальному прагненню Смальчука до глибини та контексту.

Помаранчева революція та Революція Гідності: громадянська позиція

Громадянська активність Смальчука — не декларативна, а послідовна. Помаранчева революція 2004 року, як уже зазначалося, стала каталізатором його переходу в журналістику. Революція Гідності 2013–2014 років стала наступним переломним моментом, у якому він брав активну участь. Обидва ці епізоди важливі для розуміння його біографії не як набору фактів, а як лінії, де особисте і політичне нерозривно переплітаються.

Смальчук належить до покоління українських журналістів, для яких професійна діяльність нерозривно пов’язана з громадянською відповідальністю. Це не означає політичної ангажованості — це означає, що журналістика для нього є формою служіння суспільству, а не просто ремеслом. Такий підхід має своїх критиків, але саме він визначає характер і тональність його медійної роботи — від репортажів на ICTV до авторських проєктів на КИЇВ24.

Оборона Ірпеня: 2022 рік

Найдраматичніший розділ біографії Смальчука — його участь в обороні Ірпеня на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року. Смальчук, який на той момент жив у Ірпені, увійшов до складу штурмового загону ДФТГ «Монах» (Добровольче формування територіальної громади). Бої за Ірпінь стали одним із ключових епізодів оборони Києва — місто зазнало масштабних руйнувань, але було утримане і звільнене наприкінці березня 2022 року.

Перехід від мікрофона до зброї не був для Смальчука ані театральним жестом, ані імпульсивним рішенням. Це було продовженням тієї самої логіки, яка привела його на Майдан у 2004 і 2013–2014 роках: коли країна у небезпеці, слів недостатньо. ДФТГ — це добровольче формування, що діє на підставі Закону про основи національного спротиву і складається з місцевих жителів, які захищають свій населений пункт. Участь означає реальні бойові дії, а не символічне чергування. Ірпінь на початку березня 2022 року був зоною активних вуличних боїв — з мінометними обстрілами, ближнім боєм і щоденними втратами серед захисників.

Факт участі журналіста та поета в реальних бойових діях додає його біографії вимір, якого не мають більшість публічних медійників. Це не критика тих, хто обрав інший шлях служіння — волонтерство, інформаційну роботу, евакуацію. Але Смальчук обрав саме зброю, і цей вибір назавжди визначив, як його сприймає аудиторія. Після деокупації Ірпеня Смальчук повернувся до журналістської роботи, але досвід оборони міста залишився частиною його ідентичності — і, безумовно, впливає на тональність і зміст його подальших ефірів, де слова про Україну звучать інакше з вуст людини, яка за неї воювала.

Поетична творчість: збірка «Заходьте в груди»

Поезія Смальчука — окрема, можливо, найособистіша грань його діяльності. Друзі та колеги знали про його поетичний талант задовго до того, як він вийшов із ним до публіки. Ідея організувати перший поетично-театральний вечір належала телережисерці Антоніні Готфрід, яка, прочитавши тексти Смальчука, побачила в них цілісну історію та запропонувала зробити виставу. Вечір відбувся ще в період роботи на ICTV — Смальчук виконав свої вірші у парі з телеведучою Юлією Зорій, і подія стала помітною в журналістському середовищі.

Результатом поетичної роботи стала збірка «Заходьте в груди», видана видавництвом «Лютаправда». Критики характеризують поезію Смальчука як продовження літературної традиції українських шістдесятників. У збірці представлені любовна лірика, містичний епос, інтимні сповіді поета. Тут є місто, за життям якого спостерігає автор, є сільські замальовки, зіткнення буденних та міфічних образів, притчі та діалоги. За визначенням видавництва, «ця збірка поезій — відкритий нерв, що оголився у своїй самотності, у пошуку сенсів та відповідей на запитання, які від початку віків позбавляли людей сну».

У травні 2023 року в київській книгарні «Сяйво книги» відбувся перший після початку повномасштабної війни мистецький вечір Смальчука. Для цієї події він свідомо змінив строгий костюм телеведучого на червону футболку, піджак і джинси, а офіційну мову новин — на відверті розмови й проникливі рими з напівтонами й паузами. Усі кошти від продажу збірки «Заходьте в груди» на цьому заході та надалі він спрямовує на потреби ЗСУ — для Смальчука поезія у воєнний час стала не лише формою самовираження, а й інструментом підтримки армії.

Авторські поетичні читання Смальчука відбувалися не лише в Україні, а й у Франції — ще один штрих до портрету людини, чия творчість виходить за межі національного медійного контексту. Поезія для нього — це не хобі та не відпочинок від журналістики, а паралельний спосіб осмислення реальності, який вимагає іншого типу чесності, ніж репортерська робота. Якщо журналіст оперує фактами, то поет — емоціями, і Смальчук, за свідченнями колег, однаково серйозно ставиться до обох цих інструментів.

Мовна позиція та медійна активність

Тема української мови є наскрізною у публічній діяльності Смальчука. Він послідовно й активно виступає за дерусифікацію мовного простору в Україні, піднімає мовні питання у своїх ефірах і ніколи не лишається байдужим до проявів звучання російської мови в побуті. Ця позиція — не кон’юнктурна: вона простежується задовго до повномасштабного вторгнення, хоча після 2022 року стала ще більш артикульованою.

У 2024 році Смальчук також ініціював флешмоб «Ні русні!» — ще один прояв його активної громадянської позиції у соціальних мережах. Того ж року він зіткнувся з видаленням свого основного Facebook-акаунту, яким користувався близько 15 років, — без пояснень і можливості оскарження з боку платформи. Цей епізод, хоч і технічний за своєю природою, ілюструє вразливість медійників, які активно використовують соціальні мережі як платформу для висловлювань.

Окрім журналістської та громадської роботи, Смальчук співпрацював із виданням «Детектор медіа» — провідним українським ресурсом із медіакритики та аналітики. Це свідчить про його включеність у ширше фахове середовище, а не лише у редакційну роботу конкретного каналу.

Особистість: штрихи до портрету

Публічні висловлювання Смальчука дозволяють скласти уявлення не лише про його професійну діяльність, а й про систему цінностей. На сторінці телеканалу «Київ» він сформулював це стисло: життєве кредо — «Прорвемось!»; найцінніше в людях — щирість; головний недолік (за власним визначенням) — невміння брехати; основне прагнення — жити так, щоб не соромно було дивитися на себе в дзеркало; найбільша гордість — «Я — УКРАЇНЕЦЬ!».

Зовнішні параметри, зафіксовані в акторських базах даних: зріст — 186 см, статура худорлява, тип зовнішності — європейська. Проживає в Ірпені — місті, яке він захищав зі зброєю в руках і з яким пов’язаний емоційно та біографічно.

Смальчук — рідкісний тип медійної особистості, в якій поєднуються непоказна волинська глибина, акторська школа, журналістська дисципліна, поетична чутливість і громадянська послідовність. Кожна з його професійних ролей — від репортера до захисника Ірпеня — не суперечить іншим, а доповнює загальну картину. Його біографія — це не перелік посад і дат, а історія людини, для якої говорити правду, захищати країну і писати вірші — це різні форми одного й того самого внутрішнього імпульсу.

Біографія Сергія Смальчука — це зріз трьох десятиліть українського суспільного життя, побачений очима людини, яка була не спостерігачем, а учасником ключових подій. Від волинського хлопця, який мріяв про сцену, до журналіста на передовій інформаційного простору, захисника міста та поета, чиї тексти збирають людей на мистецьких вечорах навіть під час війни, — ця траєкторія говорить і про самого Смальчука, і про країну, яка його сформувала та яку він продовжує формувати своєю роботою, словом і вчинками.