Кілька місяців, живучи в Етрета, Мопассан писав свій останній роман «Наше серце». Разом з друзями він здійснив на своїй яхті давно задуману подорож до Італії, відвідав кілька міст. Після повернення письменник багато працював над рукописом про італійські враження, але раптом, коли вже було написано двісті сторінок, з невідомої причини їх знищив. Потрясінням для нього стала восени смерть брата Ерве у божевільні. Роман «Наше серце» Мопассан закінчив на початку 1890 року і невдовзі опублікував. Але дедалі більше часу письменникові доводилось віддавати лікуванню, він не раз їздив на води, хоч вони вже йому й не допомагали. Тоді ж він зробив останню короткочасну подорож до Алжиру.
Роман "Наше серце" - це своєрідний нарис психології любові емансипованої жінки з вищого світу. Захоплюючий сюжет з несподіваними поворотами супроводжується настільки глибоким і детальним аналізом людських почуттів і внутрішніх спонукань, що реалістичний метод письменника часом переходить в натуралізм. Тема трагічної самотності людини в суспільстві, характерна для пізнього творчості Мопассана, вже порушеного психічною хворобою, пом'якшена тут блискучим і легким стилем оповіді. Цей роман міг би стати трагедією - якби не істинно галльська «нестерпна легкість буття», якою він дихає! ..
Роман «Наше серце» оповідає про салонне життя дворянства та буржуазії. Але тепер до них уже приєднуються нові відвідувачі званих вечорів, – представники богеми, – художники, поети, композитори, кожний з яких вважає себе невизнаним талантом і справжнім теоретиком мистецтва. Спостережливе око Мопассана і тут відмітило явище, характерне для французької дійсності 80 х років, коли серед частини буржуазної молоді почалося справжнє паломництво до аристократичних салонів. Господарі після подібних зустрічей серйозно вважали себе знавцями й навіть майстрами мистецтва, а молодики дилетанти були щасливі від спілкування зі знатними особами. Надзвичайно показовим є епізод із скульптором Предоле, справжнім знавцем, закоханим у мистецтво. Але його глибоких думок ніхто не слухає, «знавці» відверто нудьгують і полегшено зітхають, коли він залишає вітальню. Однак головне місце в романі займає психологія й почуття аристократки Мішель де Бюрн та мрійника Андре Маріоля. Розчарований і ображений, він тікає від Мішель і знаходить інше кохання. Автор доводить, що лише жінка з народу здатна на щире, безкорисливе почуття.