«Трансформація філософії» Карла-Отто Апеля має подвійне значення у його
власній спадщині. З одного боку, через охоплення лінгвістичного та прагматичного
поворотів у філософії двадцятого століття, вона здійснює радикальний розрив з
традиційною «філософією свідомості», або, як називає її Апель, «філософією остаточних
першопочатків». З другого боку, на противагу до емпіристських та/або релятивістських
інтерпретацій, які часто супроводжують ці повороти, вона зберігає виразний зв'язок з
класичним пошуком філософських (трансцендентальних) основ, — як виправданням і
критикою, — наук та наших соціальних інститутів. Здійснюючи цей проект, Апель
розробляє одну з найбільш систематичних програм інтеграції досягнень аналітичної (від
Пірса до Серля) та Континентальної філософії.
За Апелем, лінгвістичний поворот в філософії спричиняє те, що умови отримання
інтерсуб'єктивно дійсного знання не можуть бути пояснені в термінах структури
свідомості або пізнавального «обладнання» суб'єкта, але тільки через систематичне
дослідження мови, як медіуму символічного опосередкування знання. Прагматичний
поворот, що був ініційований Пірсом та Моррісом і продовжуваний до сьогодення у
теорії мовленнєвих актів, передбачає також, що адекватне пояснення того, як можливий
дійсний комунікативний зв'язок, не може бути досягнутим тільки завдяки теоріям
синтаксису та семантики; вони повинні бути доповнені дослідженням прагматики, тобто,
відношень між лінгвістичними знаками та умовами їхнього використання промовцями.