Один кінь невдоволений був на свою долю. Він ремствував на чоловіка, що він сідлом стира йому холку і не раз до крові здирав йому хребет. Підійшов кінь вечером до річки воду пить і побачив в воді свою образину. Затужив кінь, що він такий невдалий. Побачивши на воді лебедя, кінь подумав: “Ех! Якби у мене була така шия, як у лебедя, і голова трохи поменша, чим зараз, а ноги — щоб швидше бігать — щоб були довші теперішніх і трохи тонші, а щоб чоловік не стирав сідлом холки, так добре було б, якби у мене було природне сідло!”
Почав кінь прохать бога, щоб він його переробив. Бог йому сказав: “Добре, я уважу твоє прохання, тільки опісля не жалкуй; як не сподобається тобі буть таким, так уже не перероблю, таким на цілий вік залишишся”.— “Господи, не буду я жалкувать, а буду дуже радий”.— “Ну, коли так, лягай же ти спать, а завтра проснешся таким, яким ти бажаєш буть”.
На другий день кінь прокинувсь і почув себе зовсім новим. Кінь зрадів, і побажалось йому побігти до своїх товаришів, почваниться перед ними своєю красою. Побачивши на толоці табун коней, побіг він туди. Коні побачили, що до них підбли-жається якесь невідоме страшилище, захропли і кинулись врозсипну тікать, куди який. Перероблений кінь здивувавсь, що від нього товариші тікають, почав на них гукать: “Ей, стій! Почекайте, куди тікаєте. Не бійтесь, я вас не поїм, хіба ви мене не впізнали? Я ж той самий гнідий, що вчора з вами пасся”. А коні і не слухали, хвости дудкою поставили і без оглядки перли, куди очі бачать...
Верблюд не став за ними далеко гнаться, спинивсь і подумав собі: “Що за диковина, з якої причини вони повтікали від мене? Чи я дуже страшний показався їм, чи, може, дуже бравим, так що їм стало сором, що вони супроти мене невдалі, погані? ”
А коні всі до одного з толоки повтікали і спинились кожен біля свого двора. Тут тільки кожен з них відсапнувся і озирнувся назад, чи не слідкує за ними страшилище. А верблюд, залишившись сам на толоці, засумував: “Що б воно значило?” — думав собі.— Невже ж я такий страшний, що мої приятелі пополохались?”

Пішов він до річки воду пить і побачив там свою образину. Верблюд сам себе злякався, кинувсь тікать від берега. Він тоді схаменувсь, став жалкувать, та вже було пізно. З того часу повелись на світі двогорбі верблюди....