Жили собі дід і баба. Мали вони два хлопці і такого поганого кота, що де що не положать в коморі, то він поїсть. Бувало накриють який глечик (з набілом або що) цілим каменем, то кіт камінь здійме і поїсть. Вже дідові кіт набрид до живих печінок.
Раз йшли сини в поле орати, батько сказав їм взяти з собою кота і покинути де-небудь у полі. Сини покинули кота в лісі.
Сидить кіт в лісі день, другий. Захотілося йому їсти. Пішов кіт лісом; бачить — лежить здохлий лев. Став він їсти того лева і все каже: “Мало, мало”. Але йде лис коло кота і каже йому: “Ти, мабуть, сильний звір, коли лева забив, їси і того тобі мало; ходи до мене дітей берегти від вовка”. Кіт пішов до лиса стерегти дітей.
А в тім лісі кабан, заєць, ведмідь і вовк жили собі в дружбі. На другий день біжить лис додому і несе курку. Вовк забіг йому дорогу і став видирати ту курку. А лис каже до нього: “Не займай мене і моєї курки, а то як я скажу своєму пану пролеву, то він тебе з'їсть”. Вовк злякався та й втік.
На другий день лис знов біжить з куркою додому. Але ведмідь забіг дорогу і став видирати курку. Каже йому лис: “Не зачіпай мене і моєї курки, бо як я скажу своєму пану пролеву, то він тебе з'їсть”. Ведмідь злякався і втік.
От зібралися ведмідь, вовк, кабан і заєць та й радяться, як би того пролева забити. Вовк каже: “Я завтра піду до села, вкраду вівцю і принесу сюди: закличем пана пролева і паню крулиню (лиса)”.


На другий день вовк приніс вівцю, роздер її, і всі поховалися: кабан в листя, заєць в траву, вовк під пеньок, а ведмідь пішов запрошувати пана пролева і лиса. Лиса не було вдома, а кіт, побачивши, що ведмідь пхає морду в дірку, злякався і закричав голосно: “Ф-ф-ф!” Як то коти кричать. Ведмідь перелякався і втік до своїх товаришів, розказує їм: “Той пан пролев так нафукав і наплював мені в рило, що я думав — мені тут і смерть буде. Іди, зайче, ти легкий чоловік, скоріше втечеш, як буде треба”.
Кіт положився спати, а лис сидів в сінях. Заєць прийшов та й каже: “Прошу пана пролева і паню крулиню до нас: ми роздерли вівцю, хочемо вас нагодувати нею”.— “Добре, я з паном пролевом прийду”.
Прийшов лис з котом до вівці та й їдять її. Кіт їсть і все каже: “Мало, мало”. Вовк торкає тихо ведмедя та й каже йому потихеньку: “От який ненажера!.. Ми б всі четверо наїлися — і ще би залишилось — тією вівцею, а йому ще мало!..”
Але кабанові муха сіла на вусі. Він порухав тим вухом. Кіт подумав, що то миш шелепоче в листях, скочив на кабана і вкусив його за вухо. Кабан заохав. Кіт злякався та й став втікати на дуба, де сидів ведмідь. По дорозі наступив на вовка і скочив на дуба, став царапатися по ведмедеві. Ведмідь злякався, впав з дуба... І всі четверо втекли. Кіт, побачивши, що нікого нема, зліз з дуба, наїлися з лисом м'яса та й пішли до своєї хати.
А ведмідь, кабан і вовк побігли в другий ліс і розказують, що хто отримав від пана пролева. Кабан каже: “Мене як схватив за вухо якимись залізними кліщами, то я думав, що я здохну”.— “А мене,— каже вовк,— як притиснув до пенька якимсь дрюком, то я думав, що він мене зовсім задушить”.— “А мене,— каже ведмідь,— як вдарив якоюсь шаблею, що ледве зовсім не забив”.
Прибігли вони на сіножать одного мужика. Мужик на ту пору приїхав за сіном. Положив фуру сіна на драбинястий віз, а сам сів полуднювати салом з хлібом.
Приходить до нього ведмідь та й питається, що то він їсть. Мужик каже: “Хліб; а це — сало з того звіра, що онде лежить”. А лежав то кабан. Каже ведмідь до мужика: “На тобі ніж та й іди заколи того звіра і дай мені сала наї...