У давнину всі звіри і птахи, риби і рослини жили з людьми в світі і дружбі, але мало-помалу людей ставало все більше і більше, а бідним звірам залишалося місця на землі все менше і менше. Далі – і того гірше: люду придумали лук із стрілами, ножі, списи та риболовецькі снасті і почали полювати на звірів. У тих, що більше, брали шкури і м'ясо, а живність подрібніша, жаб та черв'яків топтали ногами не вважаючи.
Замислювалися звіри – як же їм бути?
Спочатку раду тримали ведмеді. Вирішили вони оголосити людині війну.
- Чим воюють з нами люди? Луком та стрілами. А якщо і ми зробимо те ж?

Виготовили ведмеді лук із стрілами. Спробував один натягнути лук, так заплутався в тятиві кігтями.

- Кігті треба обрізати! – запропонував хтось. Але ведмедячий вождь не погодився:

- Довгі кігті потрібні нам, щоб лазити по деревах, без кігтів ми помремо з голоду. Видно, не годиться нам людська зброя.

Нічого не вирішили ведмеді і побрели в гущавину.
А домовся вони між собою, ми до цього дня аби і робили, що воювали з ведмедями. А так мисливці навіть не питають у них дозволу коли надумаються пополювати.

Потім тримали раду олені на чолі з своїм вождем Оленям і вирішили покарати тих мисливців, хто винищує оленів без розбору і не просить у них прощення. Вони так і заявили індійцям:

- Погані мисливці обов'язково захворіють. І тепер, тільки мисливець уб'є оленя, вождь Оленя, невидимий і швидий як вітер, тут як тут і тихенько питає убитого оленя:

- Чи говорив тобі мисливець слова прощення?

Якщо так – Олень негайно йде, якщо немає – йде по сліду мисливця до самої хатини і насилає на нього хворобу.

От чому жоден мисливець, що стоїть, не уб'є оленя просто так – обов'язково вибачиться у нього.

Після оленів зібралися на раду риби і плазунів. Немало накопичилося у них образ на людей, і вирішили вони посилати людям недобрі сни. Хай ці сни, немов змії, обів'ються навколо людини і душать. Або пошлють сни про сиру і тухлуй рибу, щоб відбити у людей апетит і уморити голодом.

Ось чому нам до цих пір іноді сняться риби та змії.

Нарешті зібрали раду птахи, комахи і дрібні звіри, вождем вони вибрали Гусеницю.

Першій дали слово жабі.
- Якщо не зупинити людини, -заквакала вона, -он всіх нас зживе з світу! Подивіться, як він обробив мене! Все через те, що я, бачите чи, неприваблива на вигляд! Та від його биття у мене вся спина в синяках!

І жаба показала всім плямочки на шкірці. Потім виступила маленька пташка:

- Винна людина! Винна людина! Він садить пташок на рожен і смажить!
Садить і смажить!

І лише бурундук наважився сказати добре слово про людину.
Звіри так розсердилися, що накинулися на бідного бурундука і пошматували його кігтями. Сліди подряпин він носить на спині і до цього дня.

І тоді-то стали звіри придумувати хвороби, все нові і нові, і навидумували стільки, що якби у них, врешті-решт, не вичерпалася фантазія, люди вже давно загинули б.

Гусениця слухала, слухала, і пропозиції звірів подобалися їй все більше і більше.

- Ось добре-то! – промовила вона, – Адже ці осоружні людиська стали щось аж надто здоровими та товстими, топають куди потрапило, і вічно наступають на мене!

Тут Гусениця вся затремтіла від радості та і впала на спину, а піднятися вже не змогла. Вона тільки звивалася всім тілом. Так гусениці поводяться і сьогодні.

А ось рослини залишилися людям друзями. Коли вони почули, що задумали звірі, то порішили розладнати їх недобрі задуми. Кожне дерево і кущик кожна травичка, всі мохи домовилися лікувати людину.

- Я прийду на допомогу люд...