Був один цар та мав три сини і золоту яблуньку. Але він рано встає, та й зараз рахує яблука. І хоча рахує він кожного ранку, а вже не стало одного. От старший син каже:
— Татку, ану я буду вартувати, хто то наші яблука обриває.
І виліз на яблуньку та й сидить. Сидить, сидить і задрімав.
Рано виходить цар і рахує. Знов нема одного яблука. Але вже другої ночі каже середній син:
— Ану, татку, я буду вартувати.
Виліз на яблуньку, сидів-сидів та й задрімав. А вранці цар знов рахує — нема одного яблука.
Але вже третьої ночі каже наймолодший:
— Татку, ану я піду на варту.
А цар каже:
— Іди геть! Коли старші розумні та не до стерегли! Але,— каже цар,— зрештою, коли маєш охоту, то іди.
І пішов наймолодший, і виліз на самий верх, сидить, вартує. Десь опівночі дивиться: золотий пташок прилітає та й дзьобає яблучка; коли він хоче його лапнути, а пташок вирвався, лиш , одне пірце лишилося в руках. А рано цар рахує та й каже: -;
— Є всі яблука.
Але молодший син каже:
— А дивіться, татку, хто наші яблука обриває: то золотий пташок.
Цар скликав синів докупи та й каже:
— Ідіть у світ, котрий з вас трьох, того пташка принесе, то дам свою корону і половину царства.
І зібралися всі три брати, набрали грошей і посідали на коні та й поїхали в дорогу. Але приїхали в такий великий ліс, що аж . лячно дивитися. Але найшли три дороги, а старший каже так:.
— Тепер розійдемося: я поїду крайньою, а ти, середній,— їдь середньою, а ти, молодший,— їдь знов другою, крайньою дорогою.
Розділилися та й поїхали.
Молодший їде-їде, і захопила його ніч. Бере він путає коня і пускає пасти, а сам наклав собі вогню, та й сів біля нього.
Але вовк приходить та й каже:
— Молодику, я твого коня буду їсти.
А він каже:
— На тобі мій хліб, і м'ясо, і все, що маю, лиш не їж мого коня.
Але вовк з'їв хліб та й каже:
— Коли я ще такий голодний, я таки мушу твого коня з'їсти. А молодик каже:
— А я ж що буду робити без коня в дорозі? Але вовк каже:
— А ти ж куди їдеш?
— А молодик розповідає йому все, куди їде. А вовк каже:
— Не журися, ми зараз за годину і будемо там. Вовк, як з'їв коня, каже:
— Ану, сідай на мене!
Господи! Молодик як сів на вовка, що скочить — а все милі, що скочить — а все милі, і за годину приїхали там, де золотий пташок. Аж вовк каже:
— Стій ти тут, на дворі, а я піду і приворожу їх до сну, і вони не будуть чути.
Пішов вовк до стайні і приспав чарами вартівників, а потому пішов до покою там, де був пташок золотий, і також приспав всіх, і виходить на двір та й каже:
— Іди до покою, але не бери птаха в золоту клітку, лиш бери з тією кліткою, що пташок в ній сидить.
Але молодий царевич входить до покою, дивиться, а пташок у простій клітці. Та він бере та й затягує пташка до золотої клітки, а пташок як заверещить, то всі повставали, і побачили його коло пташка та й кажуть:
— А ти як смієш пташка брати?
Налякався молодий панич, і каже:
— В мого тата є золота яблунька, а цей пташок щоночі обриває одне яблучко, і мене мій тато послав, аби я цього пташка приніс.
Але той цар йому каже:
— Іди! Як приведеш мені золотого коня, то дам тобі пташка.
І пішов молодий царевич, але вовк каже:
— А бачиш, я тобі казав, щоб не брав до золотої клітки, але вже пропало,— каже вовк.— Ну, сідай на мене.
Сів, а вовк що скочить — а все милі; і прилетіли до другого царя, там, де золотий коник. Але вовк каже:
— Стій же ти тут, на дворі, а я піду до стайні.
І пішов вовк до стайні, і наслав на всіх сон, і виходить надвір та й каже:
— Іди ж тепер до стайні і бери коня, але не бери з золотою вуздечкою,...