Золота яблунька

Давним-давно жила в Карпатах одна селянка. І був у неї один-єдиний син. Звали його Владислав. Як-то раз відправилася, селянка в ліс по ягоди. Походила по лісі, набрала повний козуб малини й пішла додому. Раптом бачить - сидить на пеньку старенька в квітчастому кунтуші. - Дай мені, мила, покуштувати малини! - Попросила старенька. - А я за це покажу твоєму синові шлях до щастя. Шкода було селянці віддавати ягоди, але вже дуже хотіла вона, щоб син її став щасливим, тому й віддала вона козуб незнайомій бабусі. А старенька з'їла всю малину до останньої ягідки, втерла рот і каже;
Давним-давно жила в Карпатах одна селянка. І був у неї один-єдиний син. Звали його Владислав.
Як-то раз відправилася, селянка в ліс по ягоди. Походила по лісі, набрала повний козуб малини й пішла додому. Раптом бачить - сидить на пеньку старенька в квітчастому кунтуші.
- Дай мені, мила, покуштувати малини! - Попросила старенька. - А я за це покажу твоєму синові шлях до щастя.
Шкода було селянці віддавати ягоди, але вже дуже хотіла вона, щоб син її став щасливим, тому й віддала вона козуб незнайомій бабусі.
А старенька з'їла всю малину до останньої ягідки, втерла рот і каже;
- Запам'ятай мої слова: якщо твій син знайде собі ремесло до душі, то стане він щасливим, тобі люб'язним і людям корисний.
- Яке ж ремесло припаде до душі моєму Владиславу, бабусю? - Запитала селянка.
Але ніхто їй не відповів. Старенької як не бувало.
На корчі, де вона сиділа, з'явилася раптом маленька ящірка, вильнула хвостиком і сама зникла кудись. А пустий козуб раптом знову наповнився доверху стиглою малиною.
Зрозуміла тоді селянка, що це була не проста старенька, а чарівниця.
Думала селянка, думала, як знайти синові ремесло до душі, але нічого не могла придумати.
Зустріла вона кравця і питає:
- Скажи мені, кравець, яке ремесло найкраще на світі?
- Наше, портняжье ремесло, найкраще! - Відповів кравець.
Віддала селянка сина в науку до кравця. Почав Владислав вчитися нитки в голки заселяти, ножиці подавати, праску гріти.
Минуло три місяці. Відправилася селянка в місто відвідати сина. Кравець просто не міг нахвалитися їм - і працьовитий, і тямущий. Але сам Владислав був невеселий.
- До душі тобі, синку, портняже ремесло? - Запитала мати.
- Ні, мамо, не до душі мені воно. Шиємо ми парчеві каптани для нероб-багатіїв, а бідняки ходять у ряднині.
Злякалася мати, що за такі розмови можуть запроторити до в'язниці сина, взяла його за руку і повела додому.
Ідуть вони по дорозі, а назустріч їм швець. Крокує, пісні виспівує. Запитала його, селянка, яке ремесло найкраще на світі.
- Швеця, - відповів швець. - Ми горя не знаємо, людей одягаємо-взуваємо.
Віддала мати сина до швеця.
Минуло два місяці. Скучила мати за сином і відправилася відвідати його.
Швець не міг нахвалитися своїм учнем, але сам Владислав був невеселий.
Запитала його мати:
- До душі тобі, синку, шевське ремесло?
- Ні, мамо, не до душі. Ми взуваємо у дорогі чоботи нероб-багатіїв, а бідняки ходять босі. І я все думаю, як би цю справу поправити.
Злякалася мати, що за такі розмови можуть запроторити до в'язниці сина, взяла його за руку і повела додому.
Багатьох людей питала селянка, яке ремесло на світі найкраще. І кожен своє розхвалював.
Як-то раз побачила селянка мандрівного лицаря. Підійшла до нього і все про те ж запитує:
Зупинив лицар коня, подумав трохи, та й каже:
- Найкраще ремесло у коваля-зброяра. Він кує легкі шаблі, важкі мечі і гострі списи. Дай свого сина вчитися цьому ремеслу.
Відвела селянка сина до зброяр...