Жив собі якось бідний чоловік і звали його Костакіс. Всі дні він працював зі сходу до заходу, а по неділях виходив у свій садок, сідав під яблунею, з'їдав хороший обід, а потім до вечора грав на сопілці і таким чином проводив свій день в задоволенні. І було в Костакіса добре серце: ні на кого він жодного разу не розсердився, ні з ким ніколи не посварився. Раз на недільний деньок, коли він грав на своїй сопілці і муркотів пісеньку, виповзла з затишного куточка змія і, хитаючись-кланяючись, почала танцювати перед ним у такт музиці. Спочатку злякався Костакіс, а потім заспокоївся.
Жив собі якось бідний чоловік і звали його Костакіс. Всі дні він працював зі сходу до заходу, а по неділях виходив у свій садок, сідав під яблунею, з'їдав хороший обід, а потім до вечора грав на сопілці і таким чином проводив свій день в задоволенні. І було в Костакіса добре серце: ні на кого він жодного разу не розсердився, ні з ким ніколи не посварився.
Раз на недільний деньок, коли він грав на своїй сопілці і муркотів пісеньку, виповзла з затишного куточка змія і, хитаючись-кланяючись, почала танцювати перед ним у такт музиці. Спочатку злякався Костакіс, а потім заспокоївся. Так ось воно і було - він грав, а змія танцювала. Нарешті змія вклонилася в останній раз і зникла, а там, де вона танцювала, побачив бідняк мішечок золотих монет. Бідолаха від радості трохи в танок не пустився, а потім і каже дружині:
- В наступну неділю я знову заграю на сопілці, тоді побачимо чи приповзе вона знову. Дивись тільки, нікому ні слова! Адже це не проста змія - це добрий дух нашого дому!
- Про що ти говориш! Хіба я розум втратила, щоб базікати про таке? Звичайно ж, це добрий дух нашого дому, у переказах про нього не дарма кажуть. Чула я, що змії люблять музику, може, їй подобається, як ти граєш?
- А ти, дурна, наді мною сміялася і тікала щонеділі до сусідок, щоб не чути моєї гри! Тепер бачиш, що вийшло!
Так в розмовах пройшов тиждень, а в недільний день вони знову побачили змію. Цілий рік так тривало, і кожного разу змія залишала Костакісу мішечок золота. Дивувався народ, що бідняки почали жити в достатку. Пішли плітки та пересуди. Тільки те й роблять, - як би дізнатись таємницю Костакіса! І раптом змія пропала!
Чекав бідняк, чекав, грав на сопілці, грав - все даремно: не виповзає змія!
Тоді вирішив Костакіс відшукати зміїну нору. А коли відшукав, побачив змійку, згорнувшись клубком, мертву. Засмутився бідний чоловік, заплакав гірко і зарив її в саду, біля огорожі.
А через кілька днів зросло на тому самому місці деревце дивовижне, ні на яке інше в світі не схоже. Підрив Костакіс трохи корінь і побачив, що деревце виросло на зміїних кістках. Тоді прикрив він коріння землею, а деревце про себе назвав зміїним. Всі дивувались тому деревцю, а таємне його ім'я, зміїне, ніхто знати не знав. Навіть дружина Костакіса не знала: не відкрив він їй, що виросло деревце на кістках змії.
І ось по неділях почали збиратися люди і ставити застави. Але завжди програвали: адже вони не знали таємне ім'я деревця. Приходив один, ставив заклад і запитував:
- Це яблуня? Це груша? Це мірабель?
Підходив інший і починав:
- Це гранат? Це персик? Це смородина?
Підходив третій:
- Це абрикос? Це інжир? Це помаранча?
Ніхто не міг вгадати, і бідняк вигравав безліч суперечок.
А жив в тій селі один хитрий і жадібний торговець, і вирішив він вивідати секрет у дружини бідняка. Він набрав їй вишивок, дрібничок, прикрас з підробленого золота, приніс і продав їй за дешево. Стали вони друзями. Раз торговець і каже:...