Вийшла зла баба заміж за бідняка, у якого була дочка по імені Маріца. Народилася у тієї баби і своя дочка, і стала мати її леліяти і берегти більше очі. А падчерку, старанну та слухняну, терпіти не могла, лаяла її, мучила і била, а щоб скоріше з світлу зжити, годувала її, як собаку, всякими недоїдками, готова була зміїним хвостом її пригостити, якби він трапився під рукою; а спати клала її в старе корито.
А Маріца росте собі покірливою та працьовитою, і собою вийшла куди красивіше рідної дочки. І задумала мачуха падчерку з двору зігнати.
Ось посилає вона свою дочку і падчерку шерсть вибілювати; дочці дала білу шерсть, а падчерці – чорну. “Коли твоя шерсть не стане такою ж білою, як у моєї дочки, краще додому не повертайся, все одно вижену!” - погрозила вона Маріці. Засмутилася бідна сирітка, заплакала, та і говорить, що не зможе вона таку роботу виконати, але мачуха і слухати нічого не хоче. Зрозуміла падчерка, що мачуху не розжалобиш, звалила на спину вузол з шерстю і, обливаючись горючими сльозами, побрела за сестрою.
Ось підійшли вони до річки, скинули додолу свою ношу і стали шерсть вибілювати. Тільки вони узялися за справу, як звідки ні візьмися дівчина білолиця та красива, і ласкаво так говорить:
- Здрастуйте, подружки! Чи не підсобити вам?
Дочка мачухи і відповідає:
- Дуже мені потрібна твоя допомога, моя шерсть і так біла, а он у нашої падчерки нічого не виходить.
Підійшла незнайома дівчина до сумної Маріце і говорить їй:
- А ну, дай! І озирнутися не встигнеш, як твоя шерсть побіліє.
Прийнялися вони удвох теребити її та мити, і чорна шерсть в мить ока стала біліша за сніг. Тільки вони закінчили роботу, як білолиця подружка кудись зникла. Здивувалася мачуха, побачивши білу шерсть, і сильно озлобилася – адже нема за що тепер вигнати падчерку з дому.
Настала люта зима. Ударили морози. Зла мачуха все думає, як би бідну падчерку погубити. Раз наказує вона Маріці:
- Візьми кошик, ступай в гори і набери там стиглих ягід до Нового року! Не знайдеш ягід – краще залишайся в горах.
Закручинилась бідолаха, заплакала, та і говорить:
- Де мені, бідолашній, узяти в такий тріскучий мороз стиглих ягід?
Та все марно – довелося їй узяти корзину і в гори йти. Ось йде вона, вся в сльозах, а назустріч ній дванадцять юнаків. Дівчина чемно з ними поздоровалася. Юнаки відповіли ласкаво і питають:
- Що ти плачеш, мила дівчина, і куди по снігу шлях тримаєш?
Розповіла їм дівчина про свою біду. Юнаки і говорять:
- Ми допоможемо тобі, якщо вгадаєш, який місяць в році найкращий.
- Всі хороші, але все таки березень найкращий, тому що несе нам надію, – відповіла Маріца.
Юнакам сподобався її відповідь, і вони сказали:
- Йди он в ту сонячну долину і бери там ягід, скільки твоїй душі завгодно.
Принесла Маріца мачусі до Нового року чудових ягід і розповіла, як їй допомогли ті юнаки, що зустрілися в горах.
Через декілька днів, коли трохи потепліло, говорить мачуха своїй дочці:
- Ступай і ти в гори по ягоди; коли вже нашій замазурі зустрілися юнаки і були з нею такі ласкаві, то тебе і поготів чим-небудь обдарують.
Причепурилася дочка трохи краще, узяла корзину і поспішила в гори. Йде весела, задоволена. Назустріч ній дванадцять юнаків, а вона і говорить їм чванливо:
- Покажіть мені, де ростуть ягоди. Показали ж ви нашій падчерці.
Юнаки відповідають:
- Добре. Тільки раніше відгадай, який місяць в році найкращий.
- Всі погані, а березень гірший за всіх, – не замислюючись, відповіла мачухи дочка.
Тільки вона це промовила, як раптом густі хмари заволокли небо, і на неї...