Всі знають, що у мавпи червоний зад, але чому він став червоним, пам'ятає небагато. От яку історію розповідають про це в Тибеті.
Трапилось все це дуже давно. В ті часи мавпа була надзвичайно хитрою, їй таланило обдурювати навіть людину, а вже про звірів і говорити нема чого: всякі витівки з ними вчиняла, і всі тварини сердилися на мавпу, але як розправитися з обманщицею – не знали. Особливо ненавидів мавпу заєць. От він і став думати, як провчити її, нехай проковтне горішок погірше,– подивимось, чи зморщиться вона від цього, чи ні! І заєць вигадав гарний спосіб.
Одного разу він зустрівся з мавпою на луках поблизу села. Вони обидва добре пам'ятали одне одного, але не знали, як кого звуть. Цього разу заєць не став з мавпою сперечатися, а запропонував потоваришувати, і мавпа не була проти. Для цього їм перед усім потрібно було дізнатися імена обох.
Як тебе звуть? – спитав заєць.
– Мавпа. А тебе?
– А мене звуть Зад! – відповів заєць. Так вони стали друзями і швидко розбалакались. Побалакали про те про се, все обговорили, та так забалакались, що тільки опівдні розійшлися. Ввечері заєць знову розшукав мавпу і з таємним виглядом говорить їй:
– Друже! Я прийшов до тебе порадитись в одній справі! Та не знаю, чи погодишся ти?
– Що за справа? Кажи скоріше! Ми ж з тобою друзі! – нічого не підозрюючи, сказала мавпа. Заєць розгладив вуса і продовжував:
– Потоваришували ми з тобою сьогодні! І от в честь нашої дружби, я пропоную піти ввечері в село і влаштувати бенкет. Згодна?
– Чому ж ні? – задоволено загигикала мавпа.
– Тоді відразу й ходімо! – поквапився заєць. – Все, сутінки впали, поки дійдемо, поки поласуємо, поки відпочинемо так час і пролетить! Мавпа була в захваті. Домовились про все, прокралися в село і залізли до комори. Прислухались: навколо все тихо,– і преспокійно узялися за їжу. Поїли, почав заєць позіхати і шепоче мавпі на вухо:
– Втомився я до смерті, посплю трохи, а потім ще поїм. Ти ж, як наїсися, збуди мене! Мавпа погодилась, а заєць завалився і заснув. Дуже скоро мавпа наситилася і розштовхала зайця. Той узявся за їжу, а мавпа заснула. Бачить заєць, що мавпа міцно спить, сходив тут же по великій нужді та вискочив з комори. А коли виходив, навмисно грюкнув дверима, щоб почув хазяїн. Хазяїн почув, як грюкнули двері, і вирішив перевірити, чи все добре. Навколо було тихо, лише з хліва було чутно храп. Селянин відкрив двері і побачив мавпу. Так от, виявляється, хто викрадає у нього запаси!
Побіг селянин до мавпи, та підсковзнувся, дивиться – гній! Розсердився, схопив мавпу за шкірки і давай бити батогом. Заголосила мавпа від болю, а зі сну не розуміє, що трапилось. Тільки чує: “Ах ти негідниця! Мало того, що викрадаєш хліб, так ще й пакостиш!” Тут зрозуміла мавпа, в чому справа.
– Це не я напакостила! Це… це – Зад! Почув селянин, фиркнув і ну бити її по заду. Б'є і примовляє: – Правильно говориш, зад у всьому винний! От йому, от йому! Нічого не лишалося мавпі, як терпіти. З того часу зад у мавпи червоний, добре її тоді господар відлупцюв!...