Шукав якось голодний вовк в лісі собі щось поїсти, та був необережний і в вовчу яму потрапив. І так намагався вилізти і сяк – ніяк не може.
Давай він кричати:
Врятуйте, допоможіть! На щастя цап недалеко проходив, пустив тут вовк сльозу:
– Врятуй мене, добрий цапе! Не про себе піклуюся – про вовчат,– адже вони без мене з голоду повимирають!
– Ні,– сказав цап,– врятую я тебе, а ти мене з'їси!
– Тільки врятуй мене, клянусь, ніколи більше тебе не чіпатиму. Пожалів цап вовка, знайшов шворку, один кінець прив'язав до рогу, інший в яму скинув. Ухопився вовк за шворку і виліз наверх. Хотів вовк відразу ж цапу на спину скочити і загризти його, але посоромився і завів таку розмову:
– Добрий цапе, я давно не їв і можу вмерти з голоду; якщо ти допоміг мені вилізти з ями, врятуй мене тепер, будь ласка, від голодної смерті.
– Ти ж поклявся, що не зачіпатимеш мене!
– Таким вже я народився на світ – повинен їсти м'ясо, і все, як же мені пощадити тебе? Зовсім вже не було куди дітися цапові від гострих вовчих зубів, як раптом, звідки не візьмись, заєць біжить.
– Розумний заєць! – благає козел. – Розсуди нас, будь ласка, за справедливістю! Вислухав заєць, як все сталося, і говорить: – Обидва ви праві, тільки я не вірю вам, ну ж бо покажіть, як було насправді. Подивлюсь я на вас і тоді вже розсуджу.
Нічого не підозрюючи, скочив вовк у яму і став просити цапа про допомогу показуючи як все було..
– Ах ти тварюка негідна, не вдячна,– сказав заєць, підійшовши до краю ями,– чекай тепер допомоги!...