Жили колись собі були дід і баба. Одного дня насипав дід у торбу гречаних коржиків, що баба напекла, та й подався до лісу по дрова.

Працював у поті чола, а опівдні розігнув спину й зітхнув:

- Ху-у, стомився! Мабуть, час уже й обідати.

Сів на колоду й заходився їсти коржики. Коли дивиться - перед ним миша.

- І ти голодна? На, їж! - сказав щедрий дід і кинув миші шматочок коржика.

Незабаром оточила його ціла зграя мишей.

- І ви хочете скуштувати гречаних коржиків? - спитав дід і віддав мишам майже всі коржики, сам нічого не з'їв.

Коли повернувся додому й розповів бабі про свою пригоду, та його похвалила:

- Добре зробив! Вони такі гарненькі, ці звірятка.

Якось навідалася до діда й баби знайома миша та й каже:

- ДІДУ, недавно ви нас так щедро частували. Будь ласка, приходьте до нас у гості!

- А де ви живете?

У Мишачій країні

- Побачите, йдіть за мною. Дід пішов услід за мишею і невдовзі опинився перед маленькою ніркою.

- Як же я влізу в таку нірочку? - спитав він.

- Заплющіть очі й вчепіться руками за мій хвостик, - відповіла миша.

Дід послухався її, вхопився за хвостик і вмить опинився у Мишачій країні.

Розплющив очі, дивиться - в кухні великого будинку миші гуртом розкачують коржики з квасолі та чумизи й наспівують:

Хай буде нас і сто, і двісті,

А "няу" чути нам не хочеться!

Так-так, так-так,

А "няу" чути нам не хочеться!

Дід, усміхаючись, дивився і слухав. Аж тут до нього підійшла знайома миша і мовила застережливо:

- ДІДУ, будь ласка, не кажіть "няу"! Бо ми дуже боїмося цього слова.

- А чого б це я мав казати "няу"? Миша заспокоїлась, побігла в комору й принесла дідові свіжого коржика.

- Пригощайтеся, пригощайтеся! - припрошувала вона.

Миша так щедро частувала діда, що в нього мало живіт не луснув. А на прощання обдарувала купою грошей.

Вибрався дід із Мишачої країни так само просто: заплющив очі, вхопився за мишачий хвостик і вмить опинився вдома.

Почув про цю пригоду жадібний сусід і наступного дня, прихопивши з собою гречаних коржиків, подався до лісу.

Опівдні, коли він сів на колоду й узявся їсти коржики, до нього підбігла миша.

- На, їж! - роздратовано мовив сусід і кинув їй коржика.

Згодом миша повернулася й сказала:

- Просимо до нас у гості! Тепер наша черга вас частувати.

- Авжеж, авжеж! - зрадів сусід і пішов услід за мишею, а коли опинився перед ніркою, спитав: - А як же я влізу в таку нірочку?

- Заплющіть очі й вхопіться руками за мій хвостик!

Сусід послухався миші, вхопився за хвостик і вмить опинився в Мишачій країні. Розплющив очі, дивиться - миші гуртом розкачують коржики й наспівують:

Хай буде нас і сто, і двісті,

А "няу" чути нам не хочеться!

Так-так, так-так,

А "няу" чути нам не хочеться!

"Все відбувається так, як розповідав сусід, - подумав він, а сам не відводив очей від скриньки під стіною. - Цікаво, скільки грошей мені дадуть? От якби всі забрати!"

Тим часом з'явилася знайома миша і мовила застережливо:

- Діду, тільки не кажіть "няу"! Бо ми дуже боїмося цього слова.

"Он воно що! - подумав сусід. - То треба занявкати по-котячому, і миші відразу порозбігаються. А тоді й гроші можна буде забрати!"

І він закричав:

- Няу!..

Тієї ж миті в Мишачій країні стало темно, а всі миші дременули геть.

"От добре, що ви повтікали!" - зрадів сусід і почав мацати навколо себе руками. На скриньку з грішми таки натрапив, та от лихо - дверей не знайшов....