На півночі Англії колись жив великий чарівник. Він говорив на всіх мовах і знав всі таємниці всесвіту. У нього була величезна книга в палітурці з чорної телячої шкіри з залізними застібками та залізними куточками. Книга ця була прикута ланцюгом до столу, міцно-міцно прибитому до підлоги, і коли чарівник хотів почитати, він відмикав її залізним ключем. Тільки він один читав цю книгу, тому що в ній були зібрані таємниці царства духів. У цього вченого чародія був учень - предурний малий. Він прислужував своєму великому вчителю, але не смів і одним оком заглянути у величезну чорну книгу.
На півночі Англії колись жив великий чарівник. Він говорив на всіх мовах і знав всі таємниці всесвіту. У нього була величезна книга в палітурці з чорної телячої шкіри з залізними застібками та залізними куточками. Книга ця була прикута ланцюгом до столу, міцно-міцно прибитому до підлоги, і коли чарівник хотів почитати, він відмикав її залізним ключем. Тільки він один читав цю книгу, тому що в ній були зібрані таємниці царства духів.
У цього вченого чародія був учень - предурний малий. Він прислужував своєму великому вчителю, але не смів і одним оком заглянути у величезну чорну книгу. Його навіть до покоїв чародія не допускали.
Але якось раз, коли вчителя не було вдома, учень не стерпів і прокрався в його покої. І ось він побачив дивовижні предмети, якими користувався чарівник, коли перетворював мідь в золото і свинець у срібло.
Було тут дзеркало, яке відображає все, що робиться на білому світі; була і чарівна раковина - варто було чарівникові прикласти її до вуха, і він чув усе, що хотів чути. Проте учень марно возився з тиглями - він так і не зміг отримати з міді золото, а з свинцю срібло. Даремно вдивлявся він в чудове дзеркало - у ньому пливли якісь хмари і клубочився дим, але нічого більше не було видно. А в раковині тільки щось глухо шуміло, ніби далека морська хвиля била об невідомий берег.
"Нічого в мене не виходить, - подумав учень, - тому що я не знаю заклинань, написаних в книзі. А вона замкнена".
Він обернувся і - о диво! Книга виявилася незамкнутою - вчитель перед відходом забув вийняти ключ із замка. Учень кинувся до книги і відкрив її. Слова у ній були написані чорними і червоними чорнилами. Юнак майже нічого не міг розібрати, але все-таки, водячи пальцем по одному рядку, прочитав його вголос по складах.
І раптом кімната занурилася в морок і весь будинок затрусився. Громовий гуркіт прокотився по всіх покоях, і перед юнаком з'явилося жахливе страховисько. Очі його палали, як два свічники, а з рота виривалося полум'я. Це був демон Вельзевул, покірний чарівникові: юнак ненавмисно викликав його заклинанням.
- Наказуй! - Заревів демон, як реве піч, коли в ній вирує полум'я.
Юнак застиг на місці, він тремтів, волосся встали у нього дибки.
- Наказуй, або я тебе задушу! Але юнак не міг відповісти. Тоді демон схопив його за горло і, обпікаючи своїм вогненним диханням, заревів:
- Наказуй!
- Полий он ту квітку! - У розпачі вигукнув юнак перше, що прийшло йому в голову, і показав на герань, що стояла в горщику на підлозі.
Злий дух тут же зник, але миттєво повернувся з бочкою води на спині і вилив всю воду на квітку. Потім знову зник і повернувся з новою діжечкою. І так він раз по разу зникав і повертався, і все лив і лив воду на герань, поки в кімнаті не набралося води по щиколотку.
- Досить, досить! - Задихаючись, благав юнак. Але чорт не слухав його. Він все тягав і тягав воду - адже учень чарівника не вмів проганяти духів.
А вода безперервно підні...