Трапилося так, що в місті Кентунг, на півночі Бірми, не опинилося правителя: колишній князь помер і не залишив спадкоємця.

Містом і усію округою правили вельможі та воєначальники; що не день, вони сварилися між собою, і порядку в країні не стало. Туго доводилося жителям, прийнялися вони ремствувати, нового князя шукати.

А на півдні Бірми жив в ті часи пастух. Був він молодий і бідний, пас чужих корів, але не горював.

Щодня пастух приносив з собою на пасовищі нехитру їжу у вузлику. Сяде перекусити, а навколо птаха в'ються - просять їх погодувати. Як не голодно обідав пастух, а завжди харчами з птахами ділився: сам є не почне, поки кожній пташці не покришить.

Одного разу лякай, птах розумний, прилетів з півночі і сказав, що жителі міста Кентунга нового князя шукають. Стали птаха судити та бесідувати. Тут ворон, птаха мудра, і говорить:

- Пастух наш хороша людина. Давайте зробимо його князем в Кентунге. Стане він нас годувати та шанувати.

Погодилися птахи, послали ворона до пастуха на луг.

Питає ворон:

- Пастух, а пастух, хочеш бути князем?

- Чому ж, - пастух йому у відповідь, - я не проти.

- Ну, якщо так, плети велику корзину. Як сплетеш, залізай в неї та влаштовуйся зручніше. А вже ми віднесемо тебе в місто Кентунг.

Так сказав пастухові мудрий ворон і відлетів, а хлопець почав плести корзину. Сплів, вліз в неї, улігся на дні. Налетіла тут пташина зграя, підхопила корзину з пастухом і полетіла до Кентунгу.

Попереду папуга летить, дорогу показує. Шлях не близький. Летіли-летіли, ось вдалині і місто показалося. Кричить папуга пастухові:

- Ми тебе опустимо прямо в княжий палац. Станеш правити - не забувай друзів!

Не встигла папуга договорити, опустилася зграя і кинула корзину прямо на княжий трон - опинився пастух під величезним золотим балдахіном.

Збіглася королівська свита, бачать придворні, в корзині людина лежить. Тут всі вирішили, що це і є довгожданий князь: прямо з неба на трон спустився.

Негайно скликали всіх жителів Кентунга і оголосили пастуха князем, а потім влаштували бенкет в його честь.

Добре або погано правив в Кентунге пастух - ніхто не пам'ятає. Все йшло як раніше, люди своїми справами займалися, князеві проханнями не докучали.

Птахам спочатку жилося привільно. Що ні день, пригощали їх, годували вдосталь. Але час йшов, і пригощання ставало все менше і менше. Видно, почав забувати про своїх друзів князь-пастух.

І ось наступив день, коли птахів взагалі не стали годувати.

Пройшло якийсь час, порідшала пташина зграя - хто загинув з голоду, хто відлетів. Занепокоїлися пташині ватажки і вирішили: "Князь забув про нас. Провчимо невдячного!"

Послали до пастуха хитромудру папугу.

- Славний княже! - каже папуга.- Дійшло до твоїх вірних слуг, що в сусідній країні не стало короля. Країна ця велика, міста і села - багаті. Віднесемо тебе в цю країну - станеш не князем, а государем!

Зрадів пастух: чому б йому і насправді не стати королем? Багатства більше, влади більше, слави більше, - чим не життя? По правді сказати, став він дуже жадібний і охочий до слави, влади і багатства.

Повелів князь дістати велику корзину, в якій прилетів він колись в місто Кентунг, всівся в неї і кликнув птахів.

Ті дружно узялися і підняли корзину в небо. Полетіли птахи на південь, туди, де князь пас корів колись. Довго летіли. А пастух все мріяв, як зустрінуть його королівських придворних, як проводять в розкішні хороми, як посадять на смарагдовий трон під золотим балдахіном...

І тут птахи кинули корзину на землю. Боляче забився пас...