Трапилось все це в прадавні часи, біля підніжжя гори Сісабангма. Тоді там мешкали лише два чоловіки.
Один з них на ім'я Даінцзінь був дуже багатим. Іншого звали Пукуй, він вів життя бідняка.
Щодня він рубав хмиз на продаж, чим і годувався. Коли він сходив на гору, то завжди брав трохи цзамби на обід,– аби стало сили нарубати більше дров. На вершині гори не було людей. Лише кам'яний лев стояв там на самоті. Ніхто не знав, звідки він узявся: чи принесли його здалеку, або вирізали з каменя на місці.
Щодня, зібравши в'язанку хмизу, Пукуй сідав поруч зі статуєю перекусити. Він неодмінно протягував кульку цзамби кам'яному звіру зі словами:
Братик Лев, скуштуй трохи цзамби, будь ласка! Потім він клав їжу в пащу лева. Так він робив щодня, щомісяця, рік за роком.
Одного разу він, як завжди, запропонував левові трохи цзамби. Але не встиг він закінчити промову, як звір розкрив пащу і вимовив:
– Дякую, братик Пукуй! Ти дійсно людина з добрим серцем. Хоча у тебе самого дуже мало їжі, але ти завжди готовий поділитися зі мною. Як мені віддячити тобі?
Пукуй не на жарт злякався, почувши голос кам'яного лева. Але, повіривши в його добрий намір, дроворуб заспокоївся і вступив у бесіду:
– Братик Лев! – сказав Пукуй.– Ми з тобою в одному човні. Про тебе ніхто не піклується, і ми обидва страждаємо від самотності. Тому я вважаю справедливим розділити з тобою те невеличке добро, що в мене є. Але, на жаль, я дуже бідний і ніколи не зможу наситити твій голод.
Кам'яний лев відповідав:
– Воістину, ти – чесна людина! Приходь сюди завтра зранку, ще до схід сонця, і захопи з собою мішок. Я хочу дещо зробити для тебе.
Пукуй погодився, після чого вирушив додому з в'язкою дров. Наступного дня до світанку Пукуй піднявся на гору. Як завжди з ним була сокира і маленький мішок цзамби. Він підійшов до статуї. Кам'яний лев зустрів його зі словами:
– Отже, ти готовий, брате?
– Звичайно,– відповів Пукуй. Але, по правді кажучи, він тільки тепер слово в слово згадав, про що говорив йому вчора кам'яний лев. – Коли я розкрию пащу, то встроми туди руку. Там ти знайдеш золото. Ннаповнюй золотом свій мішок. Але обов'язково вистроми руку до того, як зійде сонце. Після сходу я знову закрию пащу.
– Добре! – погодився Пукуй. Тільки-но лев розкрив пащу, Пукуй закатав рукава і встромив одну руку в середину. Дійсно, він знайшов там золото. Дуже скоро його маленький мішечок був повним. Тоді Пукуй сказав:
– Братик Лев, дозволь мені висловити свою подяку!
– Але ти міг би набрати набагато більше золота, якби приніс мішок більший за цей,– заперечив лев.
– Того, що я отримав від тебе, мені вистачить до кінця життя,– відповів Пукуй. На золото лева він купив собі їжу й одежу, а також побудував хату з внутрішнім подвір'ям. Він оженився на вродливій, працьовитій дівчині. Більше йому не було за що турбуватися. Його сусід Даінцзінь, звичайно, помітив несподіване багатство Пукуя. Він подумав: – Ще нещодавно цей жебрак не мав навіть волосини зі старої ослячої шкіри. Нині ж у нього великі отари, він збудував високий будинок, комори якого наповнено припасами. Як він досягнув такого успіху – хитрощами або розбоєм? Як би там не було, треба про все добре дізнатися.
Даінцзінь вирушив до Пукуя з візитом. Він наговорив сусіду багато лестощів, а насамкінець спитав його про джерело багатства. Простий та наївний, Пукуй розповів гостю свою історію з усіма подробицями. Від заздрощів Даінцзінь аж позеленів:
– Мені ніколи не зустрічалася така велика вдача. Чому ж мені не суджено було таке щас...