Жив та був на світі чоловік на імя Джек. Вирівиш він якось піта пошукати щастя по світлу. Пройшовши небагато, він зустрів кішку.

- Куди ти йдеш, Джеку? – запитала кішка.

- Шукати щастя іду.

- Можна піти з тобою?

- Так, – сказав Джек, – це буде веселіше, ніж йти одному.

Топ та топ, топ та топ. Пройшли вони небагато і побачили собаку.

- Куди ти йдете? – запитала вона.

- Щастя шукаємо.

- Можна піти з вами?

- Звичайно, – відповів Джек, – це веселіше, ніж йти удвох.

Пішли далі. Топ, топ, топ, топ, топ, топ. Незабаром зустріли козла.

- Куди шлях тримаєте? – запитує козел.

- Йдемо по світу шукати щастя.

- Можна з Вами?

- Так, – сказав Джек, – учотирьох йти веселіше.

Вони пішли далі. Топ, топ, топ. Незабаром зустріли вола.

- Куди ти йдете? – питає віл.

- Йду шукати щастя.

- Можна й мені з Вами?

- Так, так, – відповів Джек. – Чим нас буде більше, тим веселіше.

Топ, топ, топ, топ, топ, топ. Незабаром вони зустрічаають півня.

- Куди ти йте? – півень питає півень.

- Йду шукати щастя.

- Можна і мені з Вами?

- Так, – відповів Джек, – чим нас буде більше, тим веселіше.

Топ, топ, топ, топ, топ, топ. Так вони йшли цілий день, коли ж стемніло, задумалися про нічліг. Раптом бачать стоїть у лісі будинок Джек велів всім мовчати, а сам підкрався до віконця і заглянув в кімнату. Там за столом сиділи розбійники і перераховували награбовані гроші. Джек повернувся до своїх супутників і велів їм чекати знаку, а потім кричати щосили. Коли вони приготувалися, Джек зробив знак починати, і тут пішла потіха: кішка занявкала щосили, собака загавкав і завив, козел почав бекати, віл – мукати, півень – кричати ку-ка-ре-ку. Піднявся такий страшний шум, що розбійники перелякалися, кинули гроші і втекли.

Джек і його приятелі увійшли до будинку. Але Джек остерігався що розбійники повернуться вночі, а тому, коли прийшов час лягати спати, посадив кішку на крісло-качалку, собаку уклав під стіл, козла відвів у верхній поверх будинку, вола – в льох, півень же сам злетів на дах, а Джек ліг в ліжко.

Розбійники, що сховалися в сусідньому лісі, побачили, що в будинку світло погасло і послали одного з своїх товаришів розвідати що там і як. Незабаром він прибіг весь тремтячий, переляканий і розповідає:

- Я повернувся в будинок, увійшов до кімнати і хотів присісти в крісло-качалку, але там вже сиділа якась стара, вона в'язала панчоху і увіткнула в мене з півдесятка вязальних спиць.

- Я підійшов до столу, щоб зібрати гроші, а під ним сидів чоботар, який мені в ногу кілька шил встромив.

З того переляку я побіг вгору. Там мабуть був мірошник, як вперіщив він мене ціпом, так я до льоху і скотився.
Там вже мабуть сидів лісоруб, як торохнув він мене обухом сокири так я думав що дух зведу.
Вже як я тікав з того дому, то хтось на даху все кричав мені вслід “Куд-куди, та куд-куди”.
Послухали те розбійники та порішили туди більше нікого не посилати, і покинути будинок на милість тих розбишак.
А Джек і його приятелі-звіри щасливо зажили в розбійницькому будиночку....