У одних господарів було заведено щодня подавати старцеві. Коли ж старець не приходив, клали щось на лавку перед хатою, щоб бідні, йдучи там, побачили й забрали.

А то ходив по світу чорт, шукаючи, що б його з'їсти, бо дуже він був голодний. Але нічого ніде не траплялося. Коли ж приходить до тієї хати, а там на лаві лежить їжа. Він добре знав, що то не для нього покладено, а бідному. Але так йому хотілось їсти, що не втерпів і з'їв милостиню.

Походив-походив, може, ще щось перепаде. Але більше йому того дня нічого не дісталося, і він сердитий вернувся до пекла. Приходить, а там брама замкнена. Постукав він, а ті не пускають за те, що з'їв старцеву милостиню. Найстарший чорт присудив йому за покуту три роки в людей служити.

Перекинувся той бідний чорт на людину і пішов шукати собі служби. Довго шукав, та ніде нічого не траплялося. Аж ось прибився до якогось села, ходив по людях і просив, щоб узяли його за наймита. Та всі йому одказували:

— Чоловіче добрий, немає в нас коней, то не треба й наймита. Наш пан такий лихий, так замордував нас панщиною, що ми й про коней своїх забули. За панською роботою не маємо коли свого поля обробити. Роботи маємо досить, а їсти мало. Пропали наші коні, а тепер і нам надходить край. Є ще тут один господар, має двоє коней, що од вітру валяться, та, мабуть, чорта йому не треба.

Чорт зрадів, почувши це, спитався, де той господар живе, пішов до нього й дуже просив, щоб узяв той його за наймита,— мовляв, усе робитиму, що загадають. Селянин і каже:

— Чоловіче добрий, мені дуже треба помічника, та як тебе взяти, коли самим їсти нема чого. А чорт йому:

— Будь ласка, господарю, візьміть мене. Будемо працювати, скільки здужаємо, а як працюватимемо, то матимемо й що їсти. Сів на лаві й не йде з хати. Селянин ніяк не міг його позбутися, то й думає собі: що ж, нехай зостається, однаково сам скоро втече. А чортові ж додому, до пекла, хочеться, він вже на все згоден. Другого дня вранці приходить чорт до хати й каже:

— Хазяїне, коні я нагодував. Що сьогодні робитимемо? А господар:

— У мене на полі кілька кіп пшениці, як поснідаємо то поїдемо привеземо та обмолотимо. От поснідали й поїхали. Як наклали до полудрабків, господар більше не хотів класти ані снопа. Сказав, що коні не потягнуть. А чорт йому:

— То оце ще вдруге сюди їхати? Не бійтеся, господарю, кажу вам, що коні потягнуть. Умовив господаря, поклали всі снопи на віз, і коні повезли все так, начебто бігли впорожні. Господар тільки дивувався.

Приїхали на тік, той чорт випряг коней і завів їх до конюшні. Господар подався по своїх, щоб ішли молотити. А чорт виліз на віз, став скидати снопи та так кидав їх об землю, що з них усе зерно висипалось. От як скидав він, господар сказав, що треба ті снопи на тік переносити. Узяв один у руки — щось він йому дуже легкий. Роздивився — а в колосках ані зернятка. Подивився другий, третій сніп — всі як є обмолочені. Господар дуже з того надивувався, але чортові не сказав нічого. Провіяли зерно і зсипали до комори.

Чорт добре порав коней, і ті щодень набирали сили. Панщину селянин з помічником одбували справно і свого господарства не занедбали. За рік наймит добре допоміг господареві. Коні були добрі, селянин як слід обробив поле, зібрав гарний урожай і корову купив. Сусіди дуже з того дивувалися і підмовляли чорта до себе на роботу. А той нікуди ані руш.

Господар і сам не надивується, та так сподобав того чорта! Одного не второпає, коли наймит до церкви ходить? Як усі йшли, то він і собі виходив з дому, але там й...