Ішов лис лісом, здибається з сумним вовком та й питається вовка: “Чого ти так засумувався?” — “Нема моїх товаришів, я з ними погнівався і не маю з ким ходити”.

А лис каже до нього: “От будем і обидва”. Вовк утішився, що має уже камрата, що має з ким ходити. Ідуть вони та й надибають свиню, що плекає поросята. Вовк напав на неї та й заїв її. Вже їдять обидва. Лис каже до вовка: “Ти є сильний звір”.— “О, я дуже є сильний”. Та й ідуть знов обидва. Але дивиться лис, а під дубом шопортається у листячку заєць. Лис забіг з-за дуба та й зайчика того злапав. Лис несе до вовка та й каже до нього: “О, я ще є сильніший звір, як ти. О, я якого звіра пружного несу в зубах”. А вовк каже до нього: “Я навіть його в писок не маю що брати”. Та й зайчика проковтнув. Але ідуть, ідуть вони та й надибають там вівцю. А вовк каже до вівці: “Тепер ти, небого, моя”.— “Як ти, небоже, будеш мене їсти, коли я з вовною?” — “Ти,— каже,— не питай; от побачиш”. А вона каже до нього: “Чекай, пане великий, пущу свій голосок у лісочок, що вже мене тут ніхто чути й бачити не буде”.
Вовк став перед вівцею та й дивиться. Вона пустила свій голос у лісок; та й надлетіло два цапи. “Чекай-но ти, небоже, зараз її з'їш, але ходи з нами”. Вивели вони його на рівний пляц та й сказали до нього: “Стій ти тут на середині, один розбігнемся з одного боку, а другий — з другого боку; як ми тебе перескочим, тоді ти і нас поїш”. А вовк сказав до них: “То хай буде”.
Розлетілися цапи до вовка; як гримнули вовка в черево, аж повилазили з вовка кишки. А цапи кажуть тоді до вівці: “Бачиш, небого, врятували ми тебе від смерті”.
Вже ходить вівця з цапами і до цього часу....