Був один ґазда дуже багатий, і був в нього пес. Поки був пес молодий, то любили його, а як постарів, та й вигнали. Пішов бідний песик. Іде і прийшов до ліса, змігся і ліг. Надходить вовк і питає його: “Хто ти такий?” А пес каже: “Я швець”.— “Коли ти швець, то вшиєш мені чоботи”.— “Добре,— каже пес,— я вшию, іди і приведи ялівку добру”.
Пішов вок, закрадається коло череди і вкрав ялівку. Приводить, розбив і питається пса: “Коли приходити за чоботами?” А пес каже: “Так за тиждень”. І пішов вовк, а пес ліг коло тієї ялиці.
Приходить вовк через тиждень і питає пса: “Є чоботи?” А пес каже: “Є, але іще треба мастики свинячої”.— “А де ж дістати?” А пес каже: “Підем до мого ґазди, що я був у нього”.— “А як зловить нас”,— каже вовк. Пес каже: “Не бійся, я знаю там входи”.
І пішли обидва. Приходять туди, полягали в якусь хопту і чекають, доки усі полягають. Пішов пес, подивився, приходить і каже: “Вже полягали”. Прийшли до карника, витягли кабана; вовк взяв за вухо, а пес ззаду підгонить. Привели до ліса, розбив вовк кабана і каже псові: “А коли приходить за чоботами?” А пес каже: “Так за п'ять днів”.
І пішов вовк, а пес як ліг коло кабана та й їсть. Вже із'їв. Приходить вовк і питає: “Є вже чоботи?” А пес каже: “Є, але треба кувати”. А вовк каже: “Де ж підкуєм?” А пес каже: “Я маю коваля знайомого, та й підкує”.

Пішли. Ідуть, але треба було іти через болото таке, що тропіки притугло. Пес пішов по версі, а вовк застряг по коліна. Виходить на берег, а пес каже: “Добрі чоботи”. А вовк подивився і каже: “А то коли мене обув, я ще таких чобіт не бачив; які вони гарні”. А пес каже: “А правда, такі гарні”.— “Атак”,— каже вовк.
Тепер каже пес: “Ходім до мого ґазди на весілля; він сина женить, а ми залізем до комори, наїмося добре і нап'ємся та й підем”. А вовк каже: “А як хто побачить мене і закричить: “Вовк!” Збіжаться і уб'ють мене”. А пес каже: “Не бійся, я заведу тебе, що ніхто не побачить”.
І пішли. Приходять, закралися, влізли до комори. Пес надибав студенець і їсть, а вовк надибав горілку та й п'є. Як напився добре і каже: “Я буду співати”. А пес каже: “Цить, бо як вчують, та й тебе вб'ють”. А вовк: “Ні, я співаю”. Як завиє: “У-у-у!” А люди як вчули, закричали: “Вовк! Вовк!” Взяли дрючка та й гонять з комори. Ледве втік. А пес собі ніби гавкає на нього. А ґазда каже до гостей: “А дивіться, то пес наш, що був пішов. Гуджа! Гуджа!”
Виходить пес за ворота, а вовк каже до пса: “Так мене, небоже, обсадили, не можу кинутися”. А пес каже йому: “Чи я тобі не говорив цить! А ти не хотів слухати; ну,— каже пес,— ходім, засунемся ще до хати”. А вовк каже: “Як ми всунемся?” Пес каже: “Якось всунемся!”. І пішли.
Увійшли до хати, ліг вовк під лаву, а пес доносить йому кістки; а він лиш хруп, хруп. А ґазда каже до гостей: “Ото пес не мав зубів, а тепер як хрупає кістки”. Люди балакають, порція стоїть на
столі, а пес лапами досягне і дає вовкові. Вовк як впився добре і каже псові: “Я буду гуляти, чуєш, як музики грають”. Пес каже: “Цить!” — “Ні, я гуляю”.
Як підніметься з-під лави, а люди попадали з лави, а він по хаті: “У-у-у!” Знов як почали люди бити; ледве втік. А пес гавкав. Ґазда травить, ну вже потихли люди, а пес уже не іде з вовком. А вовк чекає на пса.
Вийшов пес надвір, вовк каже псові: “А ти не ідеш за мною?” — “Ні”,— каже пес.— “Ну, як не ідеш, то за мною до війни мусиш ставати; пам'ятай, бо як не станеш, то тебе роздеру; там і там під тим дубом щоб ми зібралися у такий-то час”.
Вовк зібрав собі ведмедя і свиню дику, а пес кота, качку і гус...