Орав одного мужика поле. Притомився у нього кінь, ледве-ледве тягне. Розсердився мужик: – Щоб тебе вовк з'їв! Раптом, звідки ні візьмися, – вовк. Підходить до мужика і говорить: – Що ж, давай свого коня, як мені його побажав! Сторопів мужик, вирячив очі, а потім відповідає: – Почекай, ось кінчу орати, тоді їж.
Сидить вовк, чекає. Тільки мужика орати кінчив, вовк тут як тут. Мужик говорить йому:
– Як же ти коня з шерстю їсти станеш? Підемо краще до мене додому, я обшпарю його кип'ятком – шерсть облізе, і м'ясо смачніше буде.
Погодився вовк і пішов з мужиком.
Прийшов мужик додому і кричить:
– Дружина, неси скоріше кип'яток!
Принесла йому дружина кип'ятку. Вовк сів, дивиться, як мужик буде кінь кип'ятком обшпарювати. А мужик як плесне кип'ятком вовкові в очі, завив вовк, тільки його і бачили!
На ранок мужик знову на ріллю вийшов. І вовк туди ж з'явився, говорить мужикові:
– Ну, тепер я тебе самого з'їм!
– Що ж, їж, – погодився мужик. – Тільки дозволь мені перед смертю помолитися. Ти мене тут почекай, а я на дерево залізу і там молитися буду, так мене на небі краще почують.
Погодився вовк. Заліз мужик на дерево, а злізати і не думає. Чекав його вовк, чекав, розсердився, нарешті, і кликнув інших вовків на допомогу. Почули його вовки і всі до дерева збіглися. Вовк, що мужика з'їсти хотів, став біля дерева, другий йому на спину стрибнув, на другого – третій, і так все вище і вище вовки забираються. Ось вже останній вовк зовсім поряд з мужиком.
Злякався мужик та як крикне:
– Дружино, неси скоріше кип'яток!
Вовк, що внизу стояв, відразу пригадав, як його мужик кип'ятком обшпарив, і зі всіх ніг кинувся бігти. Попадали всі вовки на землю. Хто на смерть убився, а хто в ліс втік.
Так мужик від смерті і врятувався.
...