Хотів вовк з'їсти чоловіка, бо всяких звірів їв, а чоловіка не їв ніколи. Прийшов вовк до царя звірів лева і каже йому:

— Я хочу з'їсти чоловіка. А лев йому каже:

— Ти, вовче, нищиш все, що бачиш.

— Царю добрий,— каже вовк,— мені хочеться з'їсти чоловіка.

— Ну, добре, уже я тобі дозволю,— каже лев. І один раз ішов хлопець у школу, а вовк побачив і питає, чи можна його з'їсти. А лев каже, що хлопця не мож

їсти, бо він ходить до школи. Тогди йшов старий дід.

— Сего мож їсти? — каже вовк.

— Ні, не мож,— каже лев,— бо це дуже старий, і там тільки шкура та кістки, а м'яса немає.

Тогди йшов вояк. А вовк увидів і питає: — Сего мож їсти?

— Мож,— каже лев.

Вовк підійшов до вояка і каже:

— Я маю дяку тебе з'їсти. Вояк це вчув і каже вовку:

— Я йду вмитись; не будеш же ти мене їсти невмитого?!

Вовк йому дозволив. Вояк пішов, вмився і попросив утертись у вовка хвоста, бо нема чим витертись.

Вовк дав свій хвіст, а вояк взяв і обкрутив хвіст кругом руки. Тогди взяв палку і зачав бити вовка, то вовк ледве вирвався, і хвіст лишився в руках у вояка.

Прибіг до царя звірів; і питає цар:

— Ну що, добре м'ясо з чоловіка? А вовк каже:

— Більше м'яса людського ніколи не буду хотіти їсти.