Один мулла їхав уздовж аулу на розшуки свого зниклого коня. Йому зустрілася жінка на ім’я Мутлик. Чомусь припустивши, що жінка ця повинна бути ворожійка, мулла пристав до неї, щоб вона погадала йому про його зниклого коня. Не слухаючи запевнень бідної жінки, що вона не уміє ворожити і в житті не брала в руки ворожильної квасолі, мулла змусив її зайти з ним в найближчий магазин. Там, діставши у господаря квасолю, він посадив жінку ворожити. Бідна жінка лиш би відчепився мулла, кинула рази два квасолю і навмання сказала місце де мав би знаходитись загублений кінь.
Мулла, пішов туди і насправді знайшов свого коня на тому самому місці, на яке вказала жінка.

Через декілька днів по тому, у дочки хана пропав перстень. Як не розшукували, до яких ворожок не зверталися, ніяк не могли знайти перстень. Хан був сильно засмучений цією пропажею. Прийшовши раз до хана і дізнавшись, про що його смуток, мулла порадив йому звернутися до нашої ворожки, що відшукала його коня. Послали негайно за нею. Як вона не відмовлялася, її все-таки усадили ворожити.

По дорозі до ворожки підійшла стара служниця хана, яка, злякавшись, що та сама все відкриє, зізналась в крадіжці персня, і слізно просила жінку не видавати її. Перстень же вона поверне негайно, поклавши його під поріг. Жінка охоче на те пристала, і запевнивши стару, що не видасть її сміливо пішла до хана.
Знаючи вже, де перстень, вона сміливо могла ворожити; кинувши рази два квасолю, щоб дати час старій покласти перстень на місце, вона самовпевнено вказала де шукати перстень.
Дійсно, знайшли його, оскільки стара, що вкрала, тільки що поклала його туди.

Коли ханові доповіли про це, йому надумалося випробувати, наскільки насправді велике уміння ворожки. Призвавши її, він сказав: .Якщо велике твоє вміння відгадай що у мене в руці. А перед тим до кімнати хана якраз залетів метелик і хан його вхопив в долоню. Хан гадав що це неможливо так відгадати що у руці.
Бідна жінка, всівшись і кидаючи квасолю, стала роздумувати про те, як вивернутися з цього безвихіддя, оскільки не могла ж вона, не уміючи зовсім ворожити, вивернутися за допомогою ворожильної квасолі. Але, як не думала, нічого не могла придумати. Тоді у відчаї вона сказала, звертаючись до самої собі:
- Бідна Мутлик, прийшла тобі смертна година.
- Ну і ворожка! - сказав тоді сильно здивований хан (що не знав, що ім'я гадальщици також Мутлик), ти справді гідна свого заняття. Бери скриню золота і іди з миром.
Жінка, не вірячи своєму щастю, поспішила забратися скоріше геть з даним їй ханом золотом, зарікаючись привселюдно ніколи більш не ворожити....