Жили колись король з королевою, і був у них єдиний син. Ось підріс королевич, і король з королевою влаштували свято хрещення, і волосся в сина свого підрізали, як за народним звичаєм годиться. Скликали вони на бенкет найзнатніших людей з усього королівства. Засвітилися вікна тисячею вогнів, заблищали білі палати сріблом, золотом і дорогими самоцвітами. А ввечері - в саду стали дівчата коло водити, на яку не подивишся - очей не відірвеш! Танцюють красуні в хороводі і з королевича очей не зводять - так, здається, і з'їли б його.
Опівночі гості розійшлися по домівках, а королевич вийшов погуляти у гай, де росли старі липи. Зійшов місяць, стало видно, як удень, королевичу не спалося. Гай стояв, немов зачарований, - товсті стовбури старих дерев відкидали темні тіні, а місячне світло, проникаючи крізь листя, малювало на землі химерні візерунки.
Пахло липовим цвітом, ніби ладаном в церкві. Королевич замислившись брів по м'якій траві й не помітив, як вийшов на галявину. Дивиться - а на галявині, осяяна місячним світлом, стоїть маленька фея-чарівниця в білому вбранні, і блищить на ній золоте шиття. Довге волосся її розметалось по плечах, а на голові виблискує золота корона, обсипана коштовним камінням. І була ця фея зовсім крихітна. Немов лялечка! Зупинився королевич і очей від неї відвести не може. А вона раптом заговорила, і голосок її задзвенів, ніби срібний дзвіночок:
- Прекрасний королевич! Мене теж запросили на свято, та не посміла я в гості до тебе прийти, - дуже вже я маленька. А тепер ось хочу привітатися з тобою хоч при світлі місяця.
Сподобалася королевичу маленька фея. Підійшов він до неї і взяв її за руку. Але вона раптом вирвалася і пропала. Залишилася в руці у королевича лише рукавичка, така крихітна, що королевич ледве натягнув її на свій мізинець. Засмучений, повернувся він до палацу і нікому ні словом не обмовився про те, кого бачив у старому гаю.
На наступну ніч королевич знову відправився в гай. Бродить він при світлі яскравого місяця, все шукає маленьку фею. А немає її ніде. Засумував королевич, вийняв з-за пазухи рукавичку і поцілував її. І в ту ж мить перед ним постала фея. Королевич до того зрадів, що й сказати не можна! Серце у нього в грудях так і застрибало від щастя! Довго вони гуляли під місяцем, весело базікали про всі речі на світі. І дивна річ! Поки вони розмовляли, крихітка фея на очах у королевича помітно підросла. Коли прийшла їм пора розлучатися, вона була вдвічі більше, ніж минулої ночі. Тепер рукавичка не налазила їй на руку, і фея повернула її королевичу зі словами:
Візьми рукавичку у собі і гарненько бережи її.
Сказала - і в ту ж мить зникла.
- Я буду зберігати твою рукавичку у себе на серці! - Вигукнув король.
З тих пір щоночі король і вила зустрічалися в гаю під старими липами. Поки світить сонце, королевич місця собі не знаходив. Цілісінький день тужить він за своєю феєю, чекає не дочекається, коли ніч настане і місяць на небі прогляне, і все гадає: "Чи прийде сьогодні?" Любов королевичи до феї ставала все сильніше і сильніше, а фея кожної ночі трішки прибавляла у рості. На дев'яту ніч, коли настав повний місяць, фея зрівнялася зростом з королевичем.
- Тепер я буду приходити до тебе щоразу, коли місяць випливе на небі! - Весело промовила фея ніжним своїм голоском.
- Ні, дорога моя! Не можу я без тебе жити! Ти повинна бути моєю. Я тебе зроблю королівною!
- Любий мій! - Відповідає йому фея.
- Я буду твоєю, але ти повинен мені обіцяти, що все життя будеш любити тільки мене одну!
- Обіцяю, об...