Одного разу бігла лисиця до саду і зустріла по дорозі їжака: “Добрий день, їжаче!” Відповідає їжак: “Доброго здоров'я!” — “Ходи зі мною у товаристві до винограду”, їжак каже: “Ой, лячно, лисичко, бо там господар ставить сільце; можемо попасти у біду”.— “Я,— каже лисиця,— не боюся, я маю закінчені школи, тому дам собі раду!” І пішли вони.
Наїлися винограду і вертаються, та тут лисичка влізла у сільце. “Ой,— просить,— їжачку, братику, рятуй!” — “Не можу, бо я казав тобі, що не знаю; та ти ж відповідала, що маєш школи покінчені”.— “Я з переляку забула геть усе”.
Побачив їжак, що біда, і почав лисичці радити: “Нічого не роби, доки хазяїн не прийде, а тоді зробися неживою — опусти голову, ноги, ніби ти мертва, може, ця штука вдасться”. Тут якраз входить господар. Став над лисицею і каже: “Шкода, що я вже чотири дні не був у саду, а тут таке сталося...” Схопився однією рукою за ніс, а іншою взяв лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.

Лисичці цього тільки і треба було. Підхопилася і пішла додому. На четвертий день знову іде до винограду. Йшла повз нору їжака і знову покликала його до садка. “Ти вже забула, що з тобою сталося?” — “Ходімо, ходімо”. Наїлися вони знову винограду і тільки хотіли йти, як їжак впав у сільце. “Ой,— просить,— сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене”.— “Я не можу тобі нічим допомогти!” Та і йде собі геть, їжак знову почав її просити, але та йде, мов і не чує нічого. Тоді їжак заплакав: “Сестричко! Дуже добре ми жили, йди хоч попрощайся зі мною”.
Повернулася лисичка, і стали вони обійматися. “Давай поцілуймося, бо ти ж знаєш, що незабаром буде смерть моя”,— просить їжак. І лисиця вивалила язик і хоче їжака поцілувати. А той схопив її зубами за язик і міцно тримає. Почала лисиця кричати не своїм голосом так, що почув господар і прибіг до саду. Було, що побачити! Хазяїн взяв швидко рушницю і вбив лисицю, а їжака поволі вибрав з сільця і випустив у сад, і з того часу дуже їжаків шанував, бо бачив в них користь....