Розповідають і переказують, що колись жив в Палермо принц, який нахвалявся, що може весь світ переробити по-своєму. І справді, в палаці його творилися дивовижні речі. Коня він навчив їсти м'ясо, собака у нього жував сіно, а осел танцював тарантелу, б'ючи по бубну копитом.

Але більше всього пишався принц своїм котом. Десять учених в пишних париках і чорних мантіях витратили десять років, щоб навчити кота принца всім наукам, що личать високому званню. А принц поклав ще більше праці, чим десять учених за десять років, щоб кіт забув про те, що він кіт. Коли принц, нарешті досяг, чого хотів, він сказав своїм друзям:

— Приходьте до мене завтра на вечерю і ви переконаєтеся, що, якщо дуже постаратися, можна пересилити природу. Це доведе вам мій вчений кіт.

Друзі прийняли запрошення. Один з них, людина розумна і кмітлива, подумав собі так: «Якщо йдеться про кота, то не погано про всяк випадок запастися мишкою!» Так він і зробив.

Наступного дня всі зібралися в парадному залі палацу. Там був накритий пишний стіл. А посеред столу нерухомо, як дерев'яна статуя, стояв на задніх лапах вчений кіт і тримав засвічену свічку.

Коли гості всілися за стіл, слуги почали вносити на позолочених блюдах страви, приготовані з м'яса, дичини і риби. Від страв піднімався такий смачний запах, що у запрошених потекли слинки. А кіт навіть вусом не повів. Не ворухнувшись, він продовжував тримати свічку.

Радий приц вигукнув:— Ну, що я вам говорив! Чи не так, мистецтво вище природи!

— Звичайно, звичайно! — закричали захоплені гості. Тільки один з них промовчав. Він поклав поряд з собою широкополий капелюх, прикрашений пір'ям, і непомітно пустив під неї мишку.

Мишка, відчувши себе на волі, живо висунула з-під: капелюхи гостреньку мордочку. Тільки кіт углядів миш, як забув разом все, чому навчив його принц з ватагою вчених. Свічка полетіла убік, задзвеніли розбиті келихи, а кіт схопив мишку і втік з нею, задерши хвіст.

Так принцові і не вдалося не те що все світ, а навіть котячу природу переробити на свій лад....