Жили собі три бабки-метелики - біла, червона і жовта. Всі дні безперервно тільки і справ у них було, що грати та танцювати. Особливо якщо сонце пригрівало. Пурхають метелики з квітки на квітку, з одного на іншу. Радіють! Але одного разу пішов проливний дощ. Промокли метелики і стали шукати, де б сховатися. А дощ все ллє.

Добралися метелики до Білої Лілії і говорять:

- Укрий нас, дозволь від дощу сховатися.

Лілія їм у відповідь:

- Так і бути, білого метелика від дощу заховаю, вона на мене схожа, а червона і жовта хай собі інше місце шукають.

Тут білий метелик їй і говорить:

- Раз ти моїх сестричок прийняти не хочеш, то і я до тебе не піду! Краще вже нам разом під дощем мокнути!

І полетіли далі.

А дощ ще більше ллє. Підлетіли метелики до Червоного Тюльпана і говорять:

- Укрий нас, дозволь від дощу сховатися, ми наскрізь промокли.

Тюльпан їм у відповідь:

- Гаразд, червону заховаю, вона на мене схожа, а біла і жовта хай собі інше місце шукають.

Тут червоний метелик йому і говорить:

- Раз ти моїх сестричок прийняти не хочеш, то і я до тебе не піду. Краще вже нам разом під дощем мокнути!

І полетіли далі.

Добралися метелики до Жовтої Троянди і говорять:

- Укрий нас, дозволь від дощу сховатися, ми наскрізь промокли. Троянда їм у відповідь:

- Жовту заховаю, вона на мене схожа, а біла і червона хай собі інше місце шукають.

Тут жовтий метелик їй і говорить:

- Раз ти моїх сестричок прийняти не хочеш, то і я до тебе не піду! Краще вже нам разом під дощем мокнути!

Почуло сонце, що за хмарами ховалося, слова метеликів і зраділо: є ж на світі така вірна дружба! І вирішило метеликам допомогти.

Прогнало сонце дощ і знову засвітило, метеликам крила висушило. Стали вони назад-вперед літати. Грають, танцюють, з квітки на квітку пурхають. Тільки до Лілії, до Тюльпана і до Троянди більше не підлітали. Так ті і засохли. Веселилися метелики, кружлялися до самого вечора. А як вечір настав, спати лягли. Що з ними далі було, про те не відаю. Тільки знаю, що дружба - в будь-якій біді опора.
...