Cлужив солдат Іванко два¬дцять п'ять років, вислужив синій квиток 1 і пішов додому. І мав він при собі тільки три копійки грошей. А був цей солдат добрий вдачею. От він іде, летить назустріч жучок:
Добрий день, солдате!
Добрий день, жучку!
Служив ти, солдате, два¬дцять п'ять років?
Служив.
Вислужив синій квиток і три копійки грошей?
Вислужив.
Дай мені одну копійку! Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.
Солдат віддав йому копійку. Жучок підхопив копійку й полетів своєю дорогою. Іде солдат і думає: «Дарма, ще в мене дві копійки зали¬шилося: за одну чарку вип'ю, а за другу тютюну куплю». Щойно він так подумав, як бачить — біжить мишка:
Добрий день, солдате!
Добрий день, мишко!
Служив ти, солдате, двадцять п'ять років?
Служив.
Вислужив синій квиток і три копійки грошей?
Вислужив.
Дав жучкові копійку?
Дав.
— Дай і мені одну копійку! Я тобі, як біда буде, у приго¬ді стану.
Добрий солдат дав і мишці копійку. Мишка схопила ко¬пійку й потягла в свою нірку. «Ну що ж,— думає солдат, ідучи далі,— пити не буду, куплю за останню копійку тю¬тюну й так дійду». Щойно він це подумав, як бачить — пов¬зе рак з-під містка:
Добрий день, солдате!
Добрий день, раче!

Служив ти, солдате, двадцять п'ять років? Служив.
Вислужив синій квиток і три копійки грошей?
Вислужив.
— Дай мені одну копійку. Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.
Віддав добрий солдат й останню копійку, а сам пішов далі.
Приходить у велике місто. Бачить — коло царського пала¬цу повно народу. І всі багаті — князі та королі, генерали та гусари. Одні на сопілках і на скрипках грають, другі весе¬лих пісень співають, треті різні штуки показують. Особливо один королевич з пір'ям на капелюсі старається усіх роз¬штовхує, сам наперед рветься.
Що тут таке? — питається солдат Іванко в царського слуги.
Та от,— відповідає слуга,— справа яка: є в царя дочка єдина, яка зроду ще не сміялася, і ніхто не може її розсмі¬шити. А цар оголосив, що той, хто її розсмішить, стане її чоловіком.
Солдат підбадьорився, підкрутив вуса і ну пробиратися ближче до палацу. «Може, думає, — мені пощастить її роз¬смішити?»
— Куди ти, брудний солдате, прешся? — гримнув на ньо¬го королевич з пір'ям на капелюсі.
— Тут без тебе женихів не бракує!
Схопив він його за комір і випхнув геть. Солдат спіт¬кнувся й гепнувся в брудну калюжу — щойно перед цим великий дощ пройшов.
Підвівся солдат — мокрий, замурзаний, шинелька в гря¬зюці. «Оце так пригода! — думає.
Як же тепер висушити¬ся. Ех, якби тут жучок, мишка й рак були, може, вони мені в біді допомогли 6?»
Тільки-но він так подумав, як стали перед ним жучок, мишка й рак.
Ну що,— питаються,— в тебе, солдате, за біда?
Та так і так, — відповідає солдат.
— Скидай свою шинельку! Солдат скинув. Жучок,
мишка й рак підхопили ши¬нелю й поволокли на річку. Угледіла це царська дочка з палацу — здивувалася: що за комедія?
Попрали солдатові помічники шинелю й потягнули на берег сушити. Став рак на шийці, клішні вгору підняв, а жу¬чок з мишкою повісили на клішні шинелю. Рак не втримав¬ся — повалився в грязюку разом із шинелею... Знову по¬тягли вони шинелю в річку прати. Випрали і знову на ра¬чачих клішнях розвісили. Мишка викручує, а жучок навко¬ло шинелі літає, крильцями махає, вітер наганяє, щоб швид¬ше сохла.
Царівна дивилася, дивилася на все це та й засміялася. Пі¬шла до батька й каже:
— Ніхто ні з князів, ні з королів, ні з генералів не роз¬смішив мене, а розсмішив простий солдат. За нього я й піду заміж.
Цар хоч і не радий, що його зятем буде простий солдат, та нічого не вдієш.
Став с...