Давним-давно в невеликому селі в холодній північній країні жив дроворуб на ім'я Мосаку з сином Мінокіті. В один холодне зимовий ранок, коли сніг був занадто глибий, щоб рубати дерева, Мосаку і Мінокіті пішли на полювання. Вони провели цілий день в лісі, з працею пробираючись через сніг, але не зловили навіть кролика. Було вже далеко за полудень, коли небо несподівано затягнули чорні хмари, і, замітаючи сліди їх, повалив сніг. З великими труднощами їм удалося дістатися до хатини дроворуба.
- Ми перечекаємо бурю тут, - сказав Мосаку, кидаючи гілки у вогнище.
- Боюся, що нічого іншого нам не залишається, - відповів син. Чоловіки сиділи і грілися біля веселого вогню, а за вікном завивав холодний вітер. За душевним розмовою час текло непомітно. І було вже досить пізно, коли Мосаку став долати сон.
- Ти знаєш, сину, - сказав Мосаку. - Коли людині стільки років, скільки мені, йому хочеться онуків. Чи не час тобі подумати про одруження?
Мінокіті задумливо подивився на вогонь. Вони дуже втомилися за цей день і незабаром заснули. Зовні завивав сніговий вихор, і було вже за північ, коли сильний порив вітру раптово відчинив двері. Сніг залетів всередину, засипавши вогонь. Стало дуже холодно. Мінокіті прокинувся, сіл і раптом побачив жінку, яка стояла на порозі хижі.
- Хто тут? - Вигукнув Мінокіті.
З тіні виступила прекрасна жінка, одягнена в білий шовк. Її волосся було довге і чорне, а шкіра настільки блідою і гладкою, що нагадувала Мінокіті слонову кістку. Але, заглянувши в її холодні, глибокі очі, відчув, як мурашки пробігли по шкірі. Жінка, не звертаючи на нього ніякої уваги, повільно підійшла до сплячого батька. Мінокіті безпорадно дивився, як вона нахилилася над ним і видихнула білу хмару пару.
- Батько, - вигукнув Мінокіті, тремтячи всім тілом.
- Батько! Але відповіді не було. Жінка повернулася і попрямувала в його бік.
- На допомогу! - Крикнув Мінокіті і схопився, щоб втекти, але жінка перегородила йому шлях.
Вона пильно подивилася йому в очі, і раптом її жорсткий погляд пом'якшав, а губи чіпала м'яка усмішка.
- Ти молодий і сповнений життя, - прошепотіла вона .- Молодість - прекрасна річ, і тому я залишу тобі життя. Але пам'ятай: якщо ти кому-небудь розкажеш про те, що сталося сьогодні вночі, ти теж загинеш.
Новий порив вітру зі снігом увірвався до хижі, і жінка зникла. У Мінокіті підкосилися ноги, він впав непритомний. Може бути, це був просто страшний сон. Але прокинувшись вранці. Мінокіті побачив двері відкритими, вогонь погаслих, а лежачого поруч батька - замерзлим.
Багато односельців прийшли на похорони Мосаку. щоб віддати останні почесті йому і підтримати у нещасті його сина.
- Це була найстрашніша сніжна буря, яку мені доводилося бачити тільки, - розповідав їм Мінокіті, гублячи сльози і сумно хитаючи головою. Про таємничу жінку в білому він не сказав жодного слова.
Минув рік. Пройшла ще одна зима. В один з днів Мінокіті, визирнувши з вікна, побачив молоду жінку. Жінка шукала притулку на ніч, і у неї навіть не було парасольки. Він запросив її перечекати дощ. Її звали Юкі. і вона тримала шлях до столиці.
Коли Мінокіті дізнався, що дівчина подорожує одна, він захотів їй допомогти. Молоді люди пили чай і ніяк не могли наговоритися. Вони закохалися один в одного, навіть не встигнувши зрозуміти, коли це сталося. Юка не потрапила до столиці. Вона залишилася у Мінокіті, і незабаром вони одружилися. Все було добре. Згодом у сім'ї з'явилося п'ятеро здорових діточок. Юкі стала життєрадісною і турботливою матір'ю, а Мінокіті...