Був один піп. Пішов раз за грибами та й найшов ведмедиху, і ліг з нею спати. Ну вже він там собі з нею спав, але надбіг з гори заєць, то листя зашелестіло, а він гадав, що то люди, та й утік геть, а костур та й бесаги лишив. За якийсь час піп забув за бесаги та й костур, а ведмедиха взяла та й загребла їх у лист. Але вона мала відтак від того попа хлопця. Ну вже вона його плекає, він уже виріс, але десь так у сімнадцять літ питається той хлопець ведмедихи, каже:

— Мамо, скажи-но мені, котрий мій тато? А вона каже:

— Іди та витягни ототу ялицю та покладь її корінням догори, а гіллям до землі, аби стояла, то ти скажу, а як так не зробиш, то ти не скажу.

Він побіг ід ялиці, муцується, муцує, та й не може її витягнути, та й лишив. Ну, вона його знов плекає, але за рік ци за два знов він питає:

— Мамо, скажи-но мені, котрий мій тато? А вона каже:

— Іди та оберни тоту ялицю корінням, аби стояла догори, а гіллям до землі, то ти скажу.

Він побіг, витяг ялицю з корінням із землі та й обернув догори корінням, а наспід гіллям, прийшов та й каже:

— Ну вже-м обернув, кажи ж, котрий мій тато? А вона подивилася, що ялиця стоїть корінням догори, та й пішла, та відгребла з листу бесаги й костур, дала 'му та й каже: — Іди ж у село, де найбільша хата, та постав там бесаги та й костур, а хто до них признається, то твій тато. Він взяв бесаги й костур та й пішов у село. Прийшов він у село, видивився, котра найбільша хата, поклав перед поріг бесаги та й костур, а сам сховався за вугол. Але вийшла попадя; як уздріла бесаги й костур перед порогом, та й скричала:

— Єгомость, а ходіть же, осьде якісь бесаги та й костур! А піп вибіг, подивився та й каже:

— Та се мої бесаги та й костур, що я загубив, як-єм ходив за грибами. А той хлопець вистрибнув із-за вугла та й каже:

— То і я твій, тепер уже від тебе ніде не піду. Та й зайшов до хати, сів за стіл та й каже давати йому їсти. Але він дуже багато їв — із'їв бербеницю молока та й семеро хліба. Ну, як уже наївся, то сів та й не хоче ніде від попа іти. А піп каже:

— Що з бідою робити? От дати 'му, най возить гній. А там було багато гною на загороді. Ну, вивели його до гною та й дають 'му якусь лопату, аби метав гній. А він подивився на ту лопату та й каже:

— Та цим, аби я метав,— є пусте,— та й найшов дві терлиці, пішов до цигана та й скував докупи; та як пішов до гною, як зачав метати, за дві години викидав увесь гній на город. Відтак прийшов до хати та й каже, щоби 'му дали їсти. Ну, дали вони йому їсти, а він знов з'їв бербеницю молока та й семеро хліба, сів та й сидить. А піп каже:

— Чому не йдеш до роботи? А він каже:

— Та що буду робити, я вже свою роботу зробив. Піп пішов, подивився, а то ввесь гній на городі; а він аж напудився та й взяв радитися з попадею, як би 'го збутися; та й усудили, аби він на другий день їхав з слугами в ліс за дровами, а вони аби йому сховали сокиру, а він там лишиться, та й 'го вовки з'їдять.

Ну, на другий день дали му поснідати, а він знов із'їв семеро хліба та й бербеницю молока, та й виправили 'го з слугами в ліс по дрова; але намовили слугів, аби 'му сховали сокиру, а відтак аби 'го лишили самого в лісі. Ну, приїхали вони в ліс, а слуги взяли та й украли йому сокиру й сховали, а самі рубають собі дров на фіру. Він не має чим рубати собі та й каже:

— Дайте мені сокиру. А вони кажуть: — Най-ко, най! Ми нарубаємо вперед собі, а відтак пустимося всі та й нарубаємо й тобі.

Він послухав та й жде, а вони собі рубають помаленьку так, що до вечора ледве пон...