Йшов шляхом-дорогою старий і ніс з собою злиток золота величиною з кінську голову. Де він його добув – невідомо, куди і навіщо йшов – теж невідомо.
Чи довго, чи коротко йшов подорожній, втомлюватися почав. Бачить, назустріч ньому – вершник.
Поздоровалися, розговорилися. Старий попросив:
- Продай мені свого коня!
- Не продаю, – відповів вершник. – Самому потрібний.
- Я за нього тобі злиток золота величиною з кінську голову дам.
- Ну гаразд, так і бути, – погодився вершник. Віддав старий золото. Сів на коня, поїхав. Але конь виявився не об’їждженим, того і дивися, скине на землю.
Неспокійно було їхати на нім старому.
Чи довго, чи коротко він так промучився, бачить: назустріч їде людина на бикові.
Спішилися, поздоровалися, обмінюються новинами. Старий говорить:
- Давай мінятися: ти бери мого коня, а я – твого бика.
Дивним здався такий обмін власникові бика, – Це чому ж ти хочеш мінятися?
- Людина я стара, а кінь ще як слід не об'їзжений, важко мені з ним управлятися.
- Що же, давай поміняємося.
Помінялися вони, сів старий на бика, далі поїхав.
На бику їхати було куди спокійніше. Але йшов бик так поволі, переступав з однієї ноги на іншу так ліниво, що після швидкохідного коня старому здавалося – він не їде, а на місці стоїть. Отак, мабуть, краще пішки йти.
І лише так старий подумав – бачить, назустріч йде людина і веде на мотузку корову.
Поздоровалися, поговорили.
- Давай міняти корову на бика, – пропонує старий.
- Чому ж ти віддаєш такого великого сильного бика за мою корову?
- Вже дуже тихо він ходить. Я краще буду сам вести корову, доїти її і пити молоко.
- Гаразд, давай поміняємося. Помінялися.
Повів старий корову, а та виявилася упертою, норовистою, іде-іде, та і зупиниться.
Чи довго, чи коротко він її так за мотузок тягнув, бачить – назустріч йде людина і веде молоденьку дволітню теличку. І такою-то вона здалася старому смирною і слухняною, так-то сподобалася, що, ледве встигнувши поздороватися, він відразу ж запропонував мінятись.
Дивовижною здалася стрічному така пропозиція. Міняти корову на телицю – та де це бачено, де це чувано?! Перепитав він з усмішкою:
- Ти і справді хочеш помінятися?
- Корова попалася вже дуже уперта.
Другий раз власник телиці перепитувати не став. Помінялися.
Повів старий таку вподобану йому молоденьку телицю, а та як почала вигравати та брикати – не утримаєш. Змучився він з нею ще більше, ніж з коровою.
Йде, йде і бачить: людина веде на повідці телятко.
Поздоровалися, поговорили зовсім небагато, і старий своє:
- Давай мінятися: ти бери мою телицю, а я – твоє теля.
- Чому ти думаєш, що теля краще за дволітню телицю? – запитав власник теляти.
- Може, і не краще, та телиця вже дуже неспокійна, ніяк не можу з нею впоратись.
- Ну, якщо так – що ж, давай обміняємося. Обмінялися. Старий повів теляти, та недалеко завів: теля-то було молодше за телицю, той почало, і грати, стрибати ще й сильніше ніж та телиця.
Вкрай змучило старого теля, білий світ став не милий.
Бачить старий: назустріч людина йде, і ніякої худобини з ним, тільки на плечі сокиру несе: «Слава богу, поміняю теля на сокиру і зітхну спокійно».
Власник сокири теж немало здивувався:
- Чому віддаєш теляти за сокиру?
- Молоде воно, дурне, брикає, ніякого ладу мені, старому, з ним немає.
- Гаразд, давай поміняємося.
Помінялися. Поклав старий сокира собі на плече і таке полегшення відчув, що і сам не гірше за молодого тельця по дорозі побіг, тільки що не брикав.
Проте ж чим далі він йшов, тим сокира йому здавалася важчою і важчою. Почав старий втомлюватися...