Колись давно в одному містечку жив швець Філіпп Дратва. Всі в містечку знали того шевця, і не дивно: над дверима його майстерні висіла вивіска, яку кожен бачив здалека. На ній був намальований здоровенний шевський копил, а під ним було написано: «ТУТ ЖИВЕ Й ПРАЦЮЄ МАЙСТЕР ФІЛІПП ДРАТВА».
Майстер Дратва завжди сидів біля вікна і то з усієї сили штрикав у шкіру шилом, то спересердя розбивав носи дерев'яним гвіздочкам, коли вони не дуже швидко встромлялися в підошву. Швець був роботящий, але дуже сварливий і до того ж такий скупий, що ніхто з підмайстрів не міг у нього працювати. Не минало й дня, щоб Дратва не чіплявся до них: той був у нього хамулуватий, той шила в руках не вмів тримати...
А вже зароблені гроші він ніколи не виплачував цілком. Через те доводилось йому цілими тижнями або й місяцями працювати самому, бо скривджені підмайстри тікали від нього, ще й інших відраджували. Хоч-не-хоч, доводилося тоді ставати до роботи його жінці.
Майстер зганяв на ній злість, лаявся, гримав, а частенько й штурханцями частував. Бідолашна жінка боялася навіть слово мовити, щоб не було сварки. Мовчки робила те, що загадував чоловік. Була вона тиха, добра й дуже жаліслива до бідних, мабуть, тому, що й сама в житті зазнала чимало лиха.
Навпроти містечка, на березі великого озера, жив у розкішному замку вельможний пан. Старі люди переказували, що дідусь його був бідний рибалка. Якось ловив він рибу та й витяг сітями з дна озера великий скарб. Відтоді він купив собі чудовий замок, ще й ліс навколо нього разом з двома озерами. А молодий пан багато років жив у чужих краях і привіз собі звідти дуже гарну дружину. Не встигла вона приїхати, як зараз же наказала, щоб чоловіка її звали «пан граф», а її саму «ясновельможна пані графиня». І тут усі побачили, що ця графиня страх яка вередлива та зла. За всяку дрібницю вона кидалася бити своїх служниць, штурхала їх, лаяла. Навіть і самому парові графу не раз перепадало від неї, коли він щось не так скаже.
Ніхто не міг догодити вередливій пані, все було їй не до вподоби. Отож люди й навіть сам пан, її чоловік, боялися графині, мов нечистої сили. Якось біля замкової брами зупинився подорожній. Коли графиня проїжджала мимо нього в гарній кареті, він уклонився їй до самої землі й заступив коням дорогу. Карета зупинилась. Подорожній підійшов ближче й, низько кланяючись, попросив пані графиню, щоб та допомогла йому знайти якусь роботу. Графиня аж остовпіла з подиву. Мовчки глянула вона на подорожнього, а потім вискочила з карети, вихопила у візника батіг і щосили шмагонула ним подорожнього по босих ногах.
- Як ти смієш зупиняти мою карету?! -- кричала вона.
- Як ти смієш говорити до мене?! Подорожній відскочив убік і мовчки дивився, як карета зникає за поворотом. Трохи постоявши, він рушив до міста й незабаром звернув у вузеньку вуличку, яка вела до озера. Зупинившись біля маленького будиночка, прочитав вивіску: «ТУТ ЖИВЕ Й ПРАЦЮЄ МАЙСТЕР ФІЛІПП ДРАТВА». Подорожній смикнув за дзвоник, потім тихенько зайшов до майстерні й спитав, чи нема тут для нього якої роботи.
Але майстра не було вдома, а жінка його, хоч і шкода їй стало бездомного, порадила йому пошукати роботи десь-інде, бо чоловік її дуже злий і в нього ще нікому не жилося добре. Є в мене лише один гріш,- сказала вона,- це все, що я тобі можу дати. Правда, майстер, як прийде додому, мене за це поб'є, але тобі, певне, цей гріш потрібний більше, ніж йому. Та й биття я не боюся. Візьми гріш собі, нехай тобі буде на щастя.
Подорожній подякував добрій жінці, вийш...