Десь під горами, під лісами жив бідний чоловік. Від першої жони у нього був син, а від другої жони була в нього донька. Дітвак, котрий зостався без матері, мусив ціле літо пасти на сільській толоці корову й бичка. Мачуха не давала йому нічого їсти, окрім сухого хліба, і хлопець під осінь уже геть ослаб, бо голод дуже його змучив. А мачуха з донькою, як вибирався чоловік із дому, все мали гостину.

Одного разу хлопчик гірко плакав, потім сумно згадував свою рідну матір, бо вона хоч не кожного разу, давала до хліба сиру чи солонини та голодом його не морила, а мачуха, як видно, хоче із світу звести. І знову бідний сиротюк залився сльозами. А бичок, якого він попасував, заговорив до нього:

— Чого ти, хлопчику, так плачеш?

— Ой, чи скажу тобі, чи ні, ти в моєму горі не поможеш.

— А як поможу? — відповів бичок.— Лиш розкажи, через що ти плачеш, яка в тебе біда. Дітвак розповів, що мачуха його морить голодом і він так ослаб, що ледве може ходити.

— Ну, як у тому вся біда, не плач! Підійди до мене, викрути мені з голови ріг і встроми у землю.

Хлопець послухав, зробив те, що йому сказали, і видить, що на розі з'явився красненько застелений стіл, а на столі повно усяких смачних страв. Він дуже зрадів і досита наївся, бо на столі були такі страви, яких іще ніколи яе знав та й про які не чув.

Другого дня учинив так само та й гостився потім кожний день. Дійшло до того, що хлопчина, вирушаючи з худобою на толоку, не захотів брати від мачухи хліба. То мачусі нараз незлюбилося, і вона послала доньку подивитися, що їсть дітвак на полі.

А хлопець тільки вибрався на толоку — викрутив ріг із голови бичка і так, як перед сим, добре погостився. Дівка все те виділа і дома розповіла матері, яким дивом хлопець готує собі страви та й такі, що їх вона й не виділа, відколи живе! На' те мати мовила, що вона вже знає, як тут діяти.

Коли її; чоловік вернувся додому, нараз намовила його, аби продав бичка, бо одного не варто держати. Ліпше замість нього най купить теличку, від котрої можна чекати приплоду — мати якийсь хосен. І чоловік дав себе намовити.

Почув про те хлопчина, пішов у хлів і став гірко плакати. Бичок увидів його сльози та й звідує, що сталося, чому він знову плаче.

— Як мені не плакати,— відповідає хлопець,— коли нянько вже продав тебе одному м'ясникові.

— Через таке не плач,— сказав йому бичок.— Лиш попроси вітця, аби тобі дозволив повести мене до того м'ясника.

Старий не заперечував. Дітвак узяв бичка за мотуз та й повів із дому. Вийшли вони за село, і бичок каже хлопцеві:

— Ану оглянься, хлопчику, чи хтось не дивиться за вами.

— Не видко нікого,— відповів дітвак.

— Ну, то сядь на мене.

Він сів на бичка. Тоді бичок знявся аж у небо і летів, як вітер, доки не сіли на одному прекрасному лузі. Хлопець ступив на траву, відкрутив ріг із голови бичка й увіткнув у землю. Появився застелений стіл, а на ньому повно усяких смачних страв.

— Ну, хлопчику,— озвався бичок,— ти собі їж-пий, потім відпочивай, а я доти мало попасуся. Та що сталося? Бичок напасся грубого осоту, і з нього відразу став страшний бичище. Тоді каже хлопцеві:

— Ну, сідай на мене і добре держися, бо тепер полетимо через мідну хащу. Але міркуй, аби не зламав жодної галузки. У тій хащі лежить величезний мідяний бичисько, і якщо ти зламаєш галузку, він нараз появиться, а тоді не знаю, що там буде з нами, чи буду годен його побороти.

Хлопець дуже пильнував, але ненароком зламав одну галузку. І тоді як заревів мідяний бичисько — аж хаща затряслася. І каже бик хлопчині:

— ...