В далеку старовину жив один бідний юнак. За що він не брався, у всьому терпів невдачу. Пішов він помолитися богині Каннон у той її храм, що знаходиться в селищі Хасе провінції Ямато. З ранку до вечора і з вечора до самого ранку просив він богиню: “Допоможи мені, змилуйся наді мною, пошли мені щастя в житті!” Багато ночей пробув він у храмі, але богиня жодного разу не з'явилась йому уві сні й не явила жодного знаку. Та юнак не йшов геть. Закінчилась у нього їжа, витратились усі гроші. Примітили ченці, що він нічого не їсть, і почали поміж себе радитись:
– Недобра слава про нас піде, якщо ми дамо людині померти на наших очах. І храм буде осоромлено. Почали вони годувати юнака. Так пройшло ще кілька днів. Одного разу на світанку юнак Раптом побачив бажаний сон-видіння. З глибини святилища вийшла сама богиня і мовила йому:
– Чи довго ти будеш вперто докучати мені невідступними проханнями? Всі ви, люди, однакові: просите собі готове легке щастя не за заслугами. Ти багато грішив в своєму попередньому житті, за це й потерпаєш. Марні всі твої моління. Але мені жаль тебе. Одне, найменше щастя я все ж маю право тобі надати. Упустиш його, нарікай на себе. Запам'ятай: перша річ, що тобі попаде в руки, коли ти вийдеш зранку з храму, це й буде твоє щастя. Іншого не буде.
Прокинувся юнак і стрімголов кинувся з храму. Не терпиться йому здобути своє щастя. Але в запалі спіткнувся він об камінь біля брами і впав обличчям у пил. Піднявся юнак з землі й раптом бачить, що випадково захопив у руку соломинку. Так от він, дар богині Каннон! Стисло серце в юнака, але він був впертий і соломинку все ж таки не покинув. Подумав юнак, поміркував і пішов до столиці. День стояв весняний, теплий. Звідкіль не візьмись, прилетів джміль, в'ється над головою юнака. Щоб хоч якось розвіяти своє горе, спіймав він джмеля й прив'язав травичкою до соломинки. Гудить і б'ється джміль, а юнак з соломинкою в руках йде собі далі. Раптом зустрічається йому багатий візок, запряжений биком, а поряд з візком скачуть слуги на конях. Це їхала до храму знатна пані зі своїм маленьким синочком. Знудився хлопчик і виглянув з-за фіранок. Помітив він джмеля на соломинці й підняв галас.
– А-а, хочу он те, дайте, дайте, дайте! Тут один з кінних слуг підскочив до юнака і говорить:
– Нашому молодому панові сподобалась твоя соломинка. Чи не подаруєш ти її йому на забавку?
– Соломинка моя не проста, її послала мені в дар сама богиня Каннон,– відповідає юнак.– Але не можу я відмовити дитині. Візьміть її. Почула ці слова пані.
– Дякую тобі,– говорить.
– Але чим же я віддячу тобі? От хіба що у тебе, може, в горлі пересохло від пилу, так на, візьми. Загорнула вона в білий папірець три апельсини й подала юнакові.
“Що ж,– думає він,– для початку непогано. Багато часу не минуло, а вже одна-єдина соломинка перетворилася на три апельсини”. Пішов юнак далі дорогою, а сонце підіймається все вище й вище. Раптом бачить він: лежить край дороги молода жінка. Біля неї розгублено слуги метушаться:
– От же біда яка! Захотілось нашій пані пити, вкінець зімліла. Гей, подорожній! Чи нема тут де-небудь води?
– Як не бути, є і колодязь і потічок, але до нього ще далеко. Краще візьміть оці три апельсини, нехай ваша пані освіжиться… Може їй покращає. Видавили слуги сік з апельсинів і напоїли жінку. Отямилась вона й каже:
– Дуже дякую тобі. Якби не ти, напевно б я померла на великій дорозі. От візьми це як подяку. Невеликий дарунок, але іншого у мене нічого нема під рукою. Дістала вона з дорожнього вузла три зго...