Жили собі чоловік та жінка, і так вони любили одне одного, що й не сказати. Його звали Шан, і він був дурнуватий. її звали Маріжуана. І мали ці чоловік та жінка осла.

Якось Шан пішов з ослом у ліс по дрова і знайшов мішок срібних монет. Він нав'ючив мішок на осла і повернувся додому. Вдома розповів жінці, що знайшов мішок із срібними песо, але жінка відповіла, що це не срібло, а непотріб. А він:

- Та ні, це гроші. А жінка на те:

- Мовчи і нікому не кажи, бо вони нам дуже потрібні.

Трохи згодом Шан узяв осла і знову пішов у ліс. А назустріч йому чоловік, питає, чи не знаходив мішка із срібними монетами. А Шан:

- Та знайшов, але Маріжуана сказала, що вони нам дуже потрібні.

Чоловік пішов до Шанової жінки і став вимагати, щоб вона віддала йому мішок із сріблом. Маріжуана відповіла, що знати нічого не знає. Тоді чоловік звернувся до суду.

От у день суду Маріжуана встала раненько, насмажила шкварок і розсипала їх на городі. Потім покликала Шана:

- Шане, вставай і йди по траву для осла! Шан устав і пішов. Побачив на городі шкварки і став збирати їх. А жінці сказав:

- Маріжуано, цієї ночі впали з неба гарячі шкварки.

- Дурненький! Як можуть падати з неба гарячі шкварки?

- Так, так, ось у мене в зубах застряло м'ясо.

- Послухай, піди краще по траву для осла!

Поки Шан ходив, Маріжуана поклала газету перед ослом, і осел почав ревти. Побачив це Шан та й каже:

- Маріжуано, осел читає газету і каже а, є, і, о, у!

От на суді і суддя питав, чи не знаходив Шан мішка з грошима. А Шан:

- Та знайшов, але Маріжуана сказала, що вони нам дуже потрібні.

Тоді суддя звелів Маріжуані, щоб та віддала гроші. А вона:

- Ви не зважайте на його слова, бо він також запевняв, що цієї ночі з неба впали гарячі шкварки.

- Авжеж,- підтвердив Шан.- Вони й досі стирчать у мене в зубах.

Маріжуана знову:

- А ще ти казав, що вранці осел читав газету.

- Так, так, він навіть казав а, є, і, о, у! Ось таким чином Маріжуана виграла справу, бо ніхто не повірив Шанові.
...