Купив одного разу селянин Халвор лоша ярмарку і привів до себе на стайню. Ростив він його, пестив і виходжував, і виріс з лошати такий кінь, що любо дивитися. Далеко пішла чутка про красеня коні. Дійшов слух і до поміщика, і надумався він всіма правдамі і неправдами цього коня у Халвора відібрати.

Ось одного разу посилає він до Халвору гінця і велить йому негайно ж верхи на коні в маєток з'явитися. Почув, мовляв, поміщик про красеня коня і хоче одним оком на нього глянути. Зметикував Халвор, яку поміщик справу затіяв, проте вигляду не подав; сів верхи і прискакав на панський двір.

А у поміщика якраз цього дня бенкет був - скликав він в свій будинок дворян і поміщиків зі всієї округи. Побачили гості, що Халвор верхи до крильця під'їжджає, і кинулися до вікон на дивовижного коня намилуватися. Бачать, і насправді, не кінь, а чудо! Стали тут всі поміщикові в один голос твердити, що він цього коня неодмінно у Халвора відкупити повинен. Куди, мовляв, мужикові замурзаному такий кінь! На нім тільки дворянинові їздити пристало. Зазиває поміщик Халвора в свої покої, садить за стіл між найзнатніших гостей і старанно вином пригощає. А як випив Халвор не один кубок вина, поміщик його питає:

- Чи не продаси мені свого коня?

- Ні, пан, - відповідає Халвор. - Такого красивого коня у мене зроду не бувало. Корму в стайні вистачає, тож продавати мені коня ні до чого.

Нічого не сказав на це поміщик, тільки ще старанніше взявся селянинові вина підливати. А Халвор хоч і п'є вволю, та розуму не втрачає. Трохи згодом знову поміщик про те ж мову починає.

- Ні, пан, - відповідає Халвор. - адже Знаєте, як в народі говорять: "Грошима коня не купиш, а успіхом добудеш". Продати я вам коня не продам, а об заставу на нього поб'ємося, коли хочете. Хто краще небилицю вигадає - тому і конем володіти, та ще трьома сотнями золотих на додачу.

- Згоден! - говорить поміщик. - Отже, домовленість така: кого в неправді викриють - той виграв. Ну, починай ти.

- Э, немає, ваша милість, -отвечает Халвор. - Відвіку так повелося, що ми, люди простого звання, вашому брату дворянину завжди дорогою поступаємося. Отже вам і починати.

- Ну гаразд, слухай! Був у мого покійного батечка бик, та такий величезний, що якщо птах уранці на один його ріг сяде, а потім на іншій надумає перелетіти, то раніше вечора до нього не дістанеться.

- Що ж, буває і таке, - говорить Халвор. - Ось тільки хотів би я на той хлів подивитися, що такого бика вміщати може.

- А зараз ти свою небилицю викладай, - наказує поміщик.

- Посадив я одного разу льон, і виріс він до самого неба, так що і верхівки не мабуть було. Узяв я сходи, приставив до льону і поліз вгору. Ліз, ліз і дістався до іншого світу. І вірите, не вірите, а тільки на тому світі все не так, як на землі. Селяни там в багатстві та шані живуть, а весь ваш дворянський стан у них в служінні. Бачив я там і батечка вашого покійного. Він і землю оре, і за кіньми ходить, і гній прибирає!

- Брешеш, голота! - в серцях закричав поміщик. - Ніколи мій батечко гною перебирати не буде!

- А коли я брешу, то, отже, і кінь мій, і три сотня золотих моя. Домовленість памятаєте? Кого в неправді викриють - той і виграв.

Висипав Халвор всі виграні гроші в шапку, вийшов в двір, схопився на свого доброго коня і поскакав додому.

А поміщик і всі його знатні гості з вікон услід ньому дивляться і на чому світ стоїть лають Халвора.

- Бач, безсоромний мужик! Яку небилицю про дворянський стан вигадав! Де ж це бачено, щоб дворянин до праці взявся?...