Жив колись на острові Колонсєє молодий князь на ім'я Ендрю, і славився він на всю Шотландію своїм військовим умінням і доблестю. Любив князь прекрасну дівчину Мораг, і вона любила його. Ось раз сидять вони разом, мріють про весілля, як раптом їде гонець від шотландського короля. Представився князеві і говорить: - Привіз я із-за моря колонсейському князеві лист від короля. Прочитав Ендрю лист, і обличчя його спохмурніло.

- Ворог напав на Шотландію, - сказав він нареченій.- Король закликає мене під свої прапори. Не буде у нас через місяць весілля.

Наказав князь негайно спорядити човна. Узяла Мораг руку коханого і наділа йому на палець перстень з червоним каменем.

- Не знімай його, - сказала.- Доки горить рубін яскраво-червоним вогнем, знай, серце моє належить тобі.

Поцілував її князь і відплив до Шотландії.

Багато тижнів тривала жорстока битва, нарешті вигнали ворога за межі Шотландії. Виконав Ендрю свій ратний борг і з легким серцем пустився в зворотний шлях на захід. Часто дивився молодий князь на заповітний перстень, який горів у нього на пальці, як крапелька крові. Значить, вірна йому Мораг, чекає його на рідному острові.

Море було спокійне, сильно і злагоджено гребла дружина. Ось вже згасло денне світло, засріблилася на морі місячна доріжка, і піднявся вдалині над водою рідний острів. Не спиться молодому князеві, ходить він по чонові, мріє про наречену.

Раптом - що це? Гойдається на хвилі красуня з розпущеним золотим волоссям.

Звідки вона тут, вже чи не впала з якого-небудь човна? Наказав князь своїм людям зупитини човен. А вони як не чують, і пливуть вперед все швидше.

"Мабуть, то русалка", - вирішив Ендрю і поспішно відвернувся: він любив свою Мораг і ні на кого більше не хотів дивитися.

Але коли човен зрівнявся з русалкою, простягнула вона свою білу руку, обійняла князя і захопила з собою в морську пучину.

Все глибше і глибше опускалися вони крізь товщу прозорої, зеленуватої води. Ось вже навколо них глуха безмовність.

Мимо пливуть риби і всякі чудовиська. Дно всіяне уламками кораблів, серед них біліють кістки мореплавців, що знайшли смерть на дні океану.

Нарешті припливли вони до будинку русалки. Замість підлоги - золотий пісок, замість даху - десь високо-високо - блакитне повітря, замість кімнат - сотні печер з незліченними переходами. Золотий пісок пістрявить коралами, перлами, перламутром.

- Дивися, як у мене красиво! - мовила русалка ніжним голосом. - житимеш зі мною в цих печерах, і я вічно любитиму тебе.

- Не буде того! - вигукнув князь.- Відпусти мене на землю до моєї нареченої. Її одну я люблю у всьому світі.

- Ах, залишся зі мною! - сказала русалка і принесла йому жменю різноколірних черепашок.

А потім заспівала солодку пісню і обмахнула його довгим шовковистим волоссям. Але Ендрю відштовхнув русалку, спрямувавши погляд свій на рубіновий перстень.

- Відпусти мене назад в надводний світ, - благав князь.- Я ніколи не полюблю тебе.

- Подумай гарненько, - тихо промовила русалка.- Не залишишся по добрій волі, замкну тебе в печеру і будеш моїм полоненим довіку. Подумай гарненько і полюби мене.

- Ніколи! - закричав Ендрю.- Краще померти, чим порушити вірність коханої.

Тільки він сказав ці слова, золотий пісок, черепашок, самоцвіти - все раптом зникло, і опинився князь у величезній чорній печері.

На той час човен з дружиною причалив до острова. Ніхто не бачив, як русалка захопила з собою князя, і всі вирішили, що він впав в море і потонув. Весь народ оплакував загиблого князя, одна Мораг не повірила - се...