Одна господиня мала собі півника та курочку. Що, було, той півник знайде, завжди ділиться з чубарочкою. От якось знайшов він на дорозі золоту обручку, а курочка йому й каже: — Ти всім зі мною ділишся, а цим персником не хочеш поділитися? Півник їй одказує: — Як же я його переламаю, коли він такий твердий? А чубарочка йому: — Ну, то ходім до коваля, нехай нам переріже його навпіл. Пішли вони до коваля, а там саме якийсь пан привів коня кувати. Як побачив він півника із золотою обручкою в дзьобі, покликав свого лакея і наказав: — Піди-но забери в півника ту обручку. Лакей пішов, вихопив у півника обручку, скочив у карету та й хотів поїхати. Та ще не встиг погонич замахнутись батогом на коней, а півник уже вилетів на передок та й кричить до пана, щоб віддав йому його обручку. І поки пан доїхав додому, то півник уже був там; заходить пан до покою, а півник уже його чекає, сидить на столику й кричить: — Пане, віддай мені персня, пане, віддай золотого! Пан покликав лакея і наказав йому: — Візьми цього дурнуватого півня та вкинь у криницю, нехай там утопиться! Зловив лакей півня, вкинув у криницю й криницю замкнув. На другий день пан каже лакеєві: — Іди-но подивися, чи втопився півень. Лакей пішов, повертається й розказує, що та криниця висохла, води в ній ні краплини і півня немає. А півень тим часом випив усю воду, знову прибіг до панських покоїв та й кричить: — Пане, віддай мені персня! Пан і каже лакеєві: — Візьми цього дурня, напали в печі і вкинь його в жар! Буде на завтра на обід печеня з цього півня. Лакей узяв півня, посадив у піч, а піч затулив добре. Але ж півень не згорів, а випустив із себе всю ту воду, яку випив у криниці, й загасив нею вогонь. Через якийсь час наказує пан лакеєві піти подивитись, чи вже спікся півень. Лакей пішов, одтулив піч, а тут як бухне з печі окріп, залив усю кухню й лакея, а півень пурхнув до покою та й знову кричить: — Пане, віддай мені перстень, пане, віддай мені золотий! Пан страшенно розгнівався та й каже: — Замкніть цього когутиська в скриню, нехай там задушиться! Посадили півня в скриню, в ній пан ховав гроші. Коли по якомусь часі заглядають, а півень вискакує живий-здоровий. Скриня та порожня, грошей і сліду немає, бо півень поїв. Знову прибіг він до пана й ну кричати: — Пане, віддай мені перстень, пане, віддай мені золотий! Тепер пан, хоч і брала його злість, злякався, бачачи, що нічого півневі не зробить, ще й до всього втратив усі свої гроші. Кинув йому ту обручку й каже: — Викиньте того дурня за двері разом з його перснем! Півень схопив персня, подався до кухні та й кричить до пані, щоб серед кімнати розіслала йому простирадло. А пані: — Аякже! Буду я тобі розстеляти простирадло, щоб мені забруднив! Уже й так шкоди наробив! Зайшов тут пан і каже: — Розстели йому те простирадло, та побачимо, що буде далі. Розіслали простирадло, півень скочив на середину і висипав із себе усі гроші, бо вже йому персня віддали. Пан і пані так зраділи, що вернулося їхнє багатство, та на радощах справили великий бал. Запросили багато-багато гостей, а півень сидів разом з ними за столом, наче людина. А потім повернувся до своєї курки....