Жив собі батько і мав три дочки. Якось він дуже заслаб і надумав собі, що допомогла б йому одужати вода з кринички за селом. От він і каже дочкам: — Якби напився я води з отієї криниці, то одразу б мені полегшало. Найстарша дочка йому й відповідає: — Я, тату, принесу тобі тієї води! І пішла вона до криниці за село, та тільки нагнулася зачерпнути води, а щось як закричить із глибини: — Не дам я тобі води, поки не пообіцяєш, що будеш моя і зостанешся в мене! Дівчина злякалась: — Що воно? Я нічого не бачу і не знаю, хто ти! Скажи мені, хто ти? Приходить вона додому й каже: — Тату, води там не можна зачерпнути. Тоді озвалася друга дочка: — Як ти не принесла, то піду я! Але і з нею трапилось те саме, не дістала й вона води. Тоді пішла третя дочка, наймолодша. Прийшла вона до криниці, а там щось кричить: — Як заприсягнешся, що моя будеш, набереш води і одужає твій батько. Вона ж йому на те: — Присягаюсь. От набрала дівчина води, віднесла батькові, він одразу й одужав, і всі були раді. А ввечері, коли геть стемніло, приплуганилось якесь страховисько у коров'ячій шкурі та й стукає в хатні двері. Нічого не вдієш, наймолодша дочка, хоч і злякалася, мусила йти відчиняти, а те щось співає: Так зроби, як обіцяла, Коли воду в мене брала; Буть моєю мусиш ти, Тож до хати упусти! Упустила його дівчина до хати, дала їсти, а коли всі полягали спати, страховисько скинуло з себе коров'ячу шкуру, і став перед дівчиною хлопець, та такий славний, що в цілому світі такого не знайдеш. Як надійшла північ, він знов надяг на себе коров'ячу шкуру, бо мусив повертатися у воду до тієї криниці. А на другий вечір він знову прийшов, та дівчина вже не боялася і відчинила йому з радістю. Того вечора сказав їй, що він зачарований королевич і що може вона од тих чарів його визволити, тільки щоб нікому про те не говорила. А дівчина не стерпіла й розказала про все своїй матері. На третю ніч приходить її суджений, а мати удала, що пішла спати, сама ж підождала, щоб той скинув із себе шкуру, схопила її та й укинула в напалену піч. Королевич заметався по хаті, вигукуючи: — Ох лихо, де ж моя шкура? Мати почула крик, прибігла до них і призналася, що вкинула шкуру в піч. Витягли її, та тільки пізно — від жару шкура вся поскручувалася. Натягали її удвох, натягали, та не помогло, не зміг королевич у неї влізти. Розійшлися вони в смутку та в журбі великій. На прощання сказав королевич дівчині, що мусить тепер відбувати кару, йти аж за червоне море, а вона аж тоді його знайде, як стопче залізні черевики, зітре палицю, залізом окуту, і наплаче повний казанець сліз. Після того звеліла дівчина зробити їй залізні черевики, окуту залізом палицю і казанець та й подалась шукати нареченого. Плакала вона за ним дні й ночі, а сльози капали в казанець. Зайшла вона дуже далеко в ліс, аж дивиться — стоїть невеличка хатинка. Постукала в двері. Якась стара баба вийшла на поріг і питається: — Чого тобі треба, дівчино? Дівчина попросилася до баби на ніч. — Моя дитинко, не можу я пустити тебе на ніч, бо мій чоловік Місяченько не любить чужих, і хоч би я тебе сховала в запічку, то все одно він знайде, як присвітить,— каже баба. Та дівчина дуже просилася, то баба її й прийняла. От приходить Місяць і кричить з порога: — Тьху, смердить мені тут людська душа! Признавайся, хто тут у тебе є! — Ну, впустила переночувати одну дівчину, що ходить по світі і шукає свого милого. Чи не бачив ти часом де його, славного королевича? — Ні, не бачив, та нехай вона іде до мого брата. Мій брат Сонце, що скрізь світить, ті...