Був у батька син-богатир. Віддав його батько швацькому ремеслу вчитися думав, що він жартома навчиться шити чоботи. Але тільки візьме учень в руки дратву, вона рветься. Терпів швець, терпів, та і прогнав його, а на прощання сказав:
- Мені тебе не прогодувати, шукай собі іншого господаря, а раз ти такий сильний, то моя тобі порада – ступай в учні до коваля.
Так він і зробив, але і у коваля не прижився. Ударив він молотом по ковадлу – все навколо затряслося, а ковадло в землю пішло.
- Заплачу, скільки хочеш, тільки йди скоріше, – говорить йому коваль. “Нічого не поробиш”, – подумав молодий коваль і сказав господареві:
- Плати мені не треба, дай тільки той залізний кіл, що валяється за кузнею.
Зрадів майстер, що так легко від учня позбавився, і негайно ж послав за колом шестеро підручних. Пхали вони, пхали, а кіл ні з місця. Підійшов тут до них молодий коваль, посміявся над силачами, підняв кіл і пішов. Нічого йому було більше тут робити, і відправився він шукати по світу який ни є заробітки. Побував в двох країнах, прийшов нарешті в третю. Йде він лісом і бачить, що якась людина вивертає сосни з корінням. Подружилися вони і відправилися в шлях удвох. Приходять в сусідню країну. Одного разу йдуть повз млин і бачать, що мірошник грає жорнами: підкидає їх вгору і ловить. І його узяли з собою побратими.
Йшли вони, йшли і нарешті вирішили помірятися силою – хто вище підкине камінь. Першим підкинув мірошник. Камінь впав за годину. Потім підкинув той що сосни дере – більше години пройшло, поки камінь на землю повернувся. Нарешті прийшла черга коваля; три дні чекали, поки камінь на землю впав.
“Силушки у нас хоч відбавляй, ніякі велетні нас не здолають”, - подумали побратими і пішли собі далі по дорозі.
Раз йдуть вони повз густий ліс бачать: стоїть на галявині великий замок. У замку тому ніхто не жив, тому що водилася там нечиста сила. Звернули вони до замку і залишилися в нім жити. У коморі було їжі і пиття вдосталь, і вони так порішили: щодня двоє ходитимуть на полювання, а третій – готувати обід. Як тільки обід приготується, кухар підніме на башті прапор – пора, мовляв, обідати.
У перший день готував обід мірошник. Тільки зібрався він піднятися на башту та вивісити прапор, як раптом підійшов до дверей жебрак і попросив подаяння. Мірошник протягнув йому шматок м'яса; узяв його жебрак, та тут же упустив і отак чемно просить мірошника: підніми, мов, – сам-то я вже старий, спина зовсім не гнеться. Нахилився мірошник за м'ясом, а жебрак схопив залізний кіл коваля і давай лупити господаря. Зроду не бував бідолаха мірошник так жорстоко битий. Побив його жебрак до напівсмерті і пішов. А тим часом мисливці зголодніли, раз у раз поглядають на замок чи немає на башті прапора. Прапора все немає. Прийшли вони увечері додому голодні.

Ну і розсердилися ж вони, побачивши побитого до напівсмерті товариша.
Розповів їм мірошник, що з ним скоїлося. Перев'язали йому товариші рани уклали в ліжко, та і давай над ним насміхатися – якийсь стариган і так його обробив!
На інший день залишився готувати обід той що сосни дере. Коваль пішов на полювання один. І з цим трапилося те ж, що і з мірошником. Домовик, прийнявши вигляд бідного старого, до напівсмерті поколошматив його, як напередодні мірошника. Коваль чекав, чекав, коли злетить над дахом прапор, та так і, не дочекавшись, пішов додому.
- Ех ви, силачі! – сердито сказав він, побачивши розпростертого на землі товарища. – Завтра моя черга обід готувати, ось і подивимося, чия візьме.
На інший день залишився він...