Жив на світі один бідняк, абияк жив він у своїй халупі, з худих дощок сколоченої, смерті своєї щодня чекав. Був у бідняка в сінях бурдюк з борошном. Та от біда - повадилася до нього лисиця борошно тягати. Вислідив бідняк лисицю і став мізкувати, як би її зловити. Бідолаха був настільки вбогий, що не міг і поганенького замка собі купити. А лисиця між тим щоночі в сіни залазить, і борошно в бурдюці щораз тяне та тяне. Вирішив тоді бідняк на двері клямку навісити - може й попадеться лисиця. Так воно і вийшло.
Одного ранку, прокидається бідняк, зирк, а лисиця по сінях прогулюється, - значить, попалася, злодійка. Вийшов бідняк в сіни, зловив лисицю, зв'язав, виволік в двір і притягнув загострений кілок - хотів убити (а сокири в нього не було).
Бачить лисиця, що не жити їй, і ну чоловіка прохати:
- Пощади мене, випусти! Я тебе за це на царській дочці одружу.
"Ще чого, дурощі які! - подумав було бідняк. - Напевно, вирішила лисиця мене обдурити!" А потім так розсудив: "Гаразд. Ну заб'ю я її, а яка мені від того користь? Якщо ж випустити лисицю на волю, мабуть не посміє вона більше і носа сюди сунути.
Відпущу я її на всі чотири сторони".
Так і зробив. Тільки розв'язав лисицю, а вона круть-верть, та й враз у ліс утекла. "Ну, видно, не дочекатися подяки від злодійки", - подумав бідняк і закричав навздогін:
- Куди це ти, тітонько, кинулася?
А лисиця йому у відповідь:
- Йду сватати царську дочку.
- Кинь ти свою затію! - говорить бідняк. - Якби тобі і вдалося висватати царську дочку, все одно мені її привести нікуди.
Але лисиця лише хвостом махнула:
- Не твоя турбота!
Сказала і сховалася в лісі.
Лисиця від свого слова не відступилася. Побігла вона прямо до царського палацу і незабаром благополучно дісталася до місця. Огледілася і без вагань до варти.
- Бог у поміч!
А варта відповідає:
- Спасибі, тітонько.
- Чи не можна мені побачити вельмешановного царя? - питає лисиця.
- Почекай трохи, спершу дізнатися треба, чи побажає цар прийняти тебе.
Пішли вартові до царя і говорять, так, мовляв, і так, прийшла до палацу тітонька-лисиця і просить пустити її до вашої величності в якійсь справі. Цар велів привести до себе лисицю. Слуги передали лисиці запрошення, і вона враз з'явилася перед царськими очима:
- Бог у поміч, вельмешановний царю!
- Спасибі, тітонько, - відповідає цар. - Яке нещастя привело тебе до мене?
Лисиця каже:
- Вельмешановний царю! Не трапилося зі мною нічого поганого, а якщо дозволите, я вам скажу дещо...
Відповідає цар лисиці:
- Перед моїм троном кожен вольний говорити і просити, про що побажає. Або тобі, лисице, цього невідомо? Якщо є у тебе що-небудь на душі, кажи без вагань!
А лисиця, що баба, - їй тільки дай мовою почухати, - і пішла-поїхала.
- Вельмешановний царю! Чула я, що у тебе є донька, що вродою своєю прославлена на весь білий світ. А у мене є принц - та не принц, а чисте золото. Люди про нього говорять, та і я скажу - не збрешу, що він в сто дев'ять разів гарніший твоєї дочки. Тепер скажи - чи не хочеш ти віддати свою дочку за мого Чистозолото?
- Та як же я її віддам! А ну як дитятко не згодне за твого Чистозолота заміж йти! Адже кров не вода, діві не накажеш!
- Давай тоді запитаємо царівну, - говорить лисиця, - подивимося, що вона відповість.
Негайно цар наказав покликати до нього дочку. Не встигла царівна поріг переступити, як цар розповів їй все напростець і закінчив так:
- Так-то ось, миле моє дитятко! Якщо хочеш за лисячого принца йти, відкрийся нам, а ні - так хай тітка забирається геть!
Вислухала його царівна, ...