Жив-був один чоловік, і був у нього луг десь на косогорі, а на лузі стояв сарай і там зберігалося сіно. Тільки в останні роки не багато там припасів було, тому що кожен рік, на Іванову ніч, коли трава всього соковитіше і густіше, унадився хтось об'їдати весь луг, та так, наче по ньому пройшло ціле стадо. Раз так було, і два так було, а на третій раз господареві то набридло, і він сказав своїм синам, що треба їм постерегти біля сарая, щоб не з'їли у них траву, як у минулі роки; а було у нього три сини, третій був Аскеладден. - Хто з вас піде, нехай дивиться в обидва, - так сказав батько.
Жив-був один чоловік, і був у нього луг десь на косогорі, а на лузі стояв сарай і там зберігалося сіно. Тільки в останні роки не багато там припасів було, тому що кожен рік, на Іванову ніч, коли трава всього соковитіше і густіше, унадився хтось об'їдати весь луг, та так, наче по ньому пройшло ціле стадо. Раз так було, і два так було, а на третій раз господареві то набридло, і він сказав своїм синам, що треба їм постерегти біля сарая, щоб не з'їли у них траву, як у минулі роки; а було у нього три сини, третій був Аскеладден.
- Хто з вас піде, нехай дивиться в обидва, - так сказав батько.
Спочатку пішов старший син чатувати луг.
"Ну, тепер ні людина, ні звір, ні сам диявол мою траву не чіпатиме", - думав він.
Ось настав вечір, забрався старший син на сінник і ліг спати. Тільки раптом серед ночі піднявся страшний шум і земля загула, затремтіла так, що біля сараю трохи дах не обвалився. Схопився старший син - і побіг що є сили, навіть жодного разу не озирнувся. А всю траву знову хтось об'їв, як і в минулі роки.
Ось на другий рік, в Іванову ніч, батько знову каже, що не справа їм віддавати всю траву невідомо кому.
- Нехай один із вас знову піде чатувати, та хай стежить гарненько, - сказав він.
Вирішив середній син спробувати щастя. Забрався він на сінник і ліг спати, так само як його брат. І знову посеред ночі піднявся страшний шум і земля затремтіла ще сильніше торішнього. Почув це середній син, злякався і пустився навтьоки, та так, ніби йому за це гроші платили.
На третій рік прийшла черга Аскеладдена. Зібрався він на луг, а старші брати і давай над ним сміятися.
- Ну, ти-то вже напевно вбережеш наше сіно! Недарма ти тільки і вмієш, що біля печі сидіти та в золі копатися! - Говорили вони.
Але Аскеладден не став їх слухати, а, як тільки настав вечір, пішов на луг, забрався на сінник і ліг, і ось скоро знову піднявся шум і затремтіла земля. "Нічого, тільки б гірше не було", - подумав Аскеладден. Тут земля ще сильніше затремтіла, і соломинки так і застрибали навколо Аскеладдена. "Нічого, тільки б ще гірше не було", - подумав Аскеладден. Затремтіла знову земля, та так, що Аскеладден злякався, як би дах на нього не впав. Але було це недовго, а потім одразу стало все навколо тихо-тихо. "Цікаво, чи буде знову шум чи ні?" - Подумав Аскеладден. Але шуму більше не було, все було тихо. Полежав трохи Аскеладден і чує, як ніби кінь стоїть біля комори і жує. Виглянув він обережненько за двері - і бачить: стоїть кінь і жує траву, та такий великий, гладкий і красивий кінь, якого Аскеладден в житті своєму не бачив. Тут же було сідло і вуздечка і ще лицарська кольчуга, і були вони мідні, та так і сяяли. "Ага, так це ти з'їдаєш наше сіно, - подумав Аскеладден. - Ну, більше я тобі цього не дозволю!"
Взяв він скоріше вуздечку, перекинув через коня, і кінь завмер як укопаний. І став він такий слухняний, що Аскеладден міг робити з ним усе, що душі завгодно. Сів ві...