Було два брати — один бідний, а другий багач. Та й той бідний зложив собі двадцять ринських і йде на торг бички купувати. А багач як вчув і собі каже:

— І я піду з тобою, брате!

Та й пішли вони до міста на торг. По дорозі той багач каже до бідного:

— Тепер, брате, ти все, що треба, плати, а назад я буду платити!

Та й бідний платив і за себе, і за брата. Як прийшли до міста, купив собі бідний бичків, але вже йому нічого не лишилося — ані грейцара. А багач не купив нічого. Ідуть обидва назад додому. Та за якийсь час бідний каже:

— Ну, брате, тепер ти маєш платити: давай мені їсти, бо я вже голоден дуже!

— Е, ще не час, ідім далі! — каже той.

— Та що ж? Я, брате, не годен вже і йти, так зголоднів! А багач тоді каже так:

— Дай одно око вийняти, то дам тобі хліба! Ну, бідний був дуже голоден і дав око. Як уже той хліб з'їв, ішов з милю, а потому каже:

— Дай мені ще хліба, бо я не годен іти!

— Дай друге око вийняти, то дам! Та й вийняв йому друге око і знов йому дав ковалок хліба. Тоді завів його під фігуру і каже:

— Тут сиди, то люди, що йтимуть дорогою, будуть тобі давати хліба, то ти будеш так жити!

І там його лишив, а його бички займив і пішов додому.

Сидить бідний під фігурою — ані рушитися не може, бо сліпий. Аж о дванадцятій годині ночі надлетіло три птахи — вірли, що їх було таких на цілий світ тільки три. Як ті птахи посідали на фігуру, то фігура аж стряслася. І взялися птахи радитися. Один каже:

— У моїй стороні зле чути: брат братові за два кавалки хліба вийняв очі. Але якби він поліз за межу і потер собі тою росою очі, потому так за другу межу і за третю, то знов би видів, як перше!

— Ой, у моїй стороні,— каже другий птах,— також зле чути: на ціле місто одна керниця була, а тепер загамувалася геть, люди гинуть без води, як мухи. А в керницю залізла жаба і заткала воду. Щоби такий найшовся, аби ту жабу витягнув, то би так вода бухнула, аж понад верх!

— В моїй стороні,— каже третій птах,— недобре чути: цісарева дуже хвора, то що вже дохтори зо всіх світів з'їжджаються, ніхто не годен їй порадити. Але там є така порхавка під пецом. То якби той пец розкинути, а порхавку звідти вийняти, висушити і дати цісаревій випити, то вона стала б здорова!

Так ті птахи порадилися-порадилися й полетіли знову в світ.

А той там все слухає під фігурою, але тихенько сидить, не рухається. Та й гадає собі так: «Ану, я попробую лізти за межу, чи то правда?» Поліз за одну межу, потер росою очі — вже так видить, як крізь сито. Поліз за другу, знов собі потер — видить ліпше. Поліз за третю, потер — так уже видить, як видів перше. Тоді вкляк, помолився богу та й собі гадає: «Чого я піду тепер додому? Я піду собі в світ!»

Та й пішов до того міста, де керниця загамувалася. Прийшов на шинк і сів собі. Там люди посходилися, нарікають, радяться: прийдеться вже загинути без води? А він каже:

— Я вам поможу, я вам з тої керниці води добуду! Вони тоді утішилися і кажуть так:

— Як добудеш нам води, то зараз тобі дамо п'ятсот римських!

Тоді він сказав трьом хлопам спустити його у відрі на діл до керниці. Каже:

— А як ланцюгом рушу, то аби ви мене тягнули нагору!

Як дістав дна, запхав руку в нору, піймав жабу за лаби і витяг. Та й рушив ланцюгом, і його витягли наверх. А вода вже летить вгору, аж по полю розливається. Тоді йому гроші до рук зложили, і він пішов.

Пішов аж до того міста, де цісарева була хвора. Так знов собі боком ходить, не сміє доступити до палацу. Пішов на шинк і каже людям:

— Оже я який хлоп, а я би вилічив цісареву! Не ві...