Давно це було. Одного дня вийшли мавпа та рачиха погуляти. Коли це бачать — в придорожній траві рисовий колобок котиться.
— Колобок мій! Колобок мій! — закричала рачиха. Заздрісна мавпа процідила крізь зуби:
— Пощастило тобі, рачихо! Проте сподіваюсь, і я знайду щось смачненьке.
І відразу заходилася шукати. Але знайшла лише зернятко хурми. А тому все думала, як би випросити в рачихи колобок.
— Рачихо! Скажи мені, що ти робитимеш із цим колобком?
— Що робитиму? Віднесу додому!
— Та він гнилий!
— Зовсім він не гнилий! — буркнула рачиха.
— Ой, як смердить! Викинь його, я дам тобі зернятко хурми. Рачиха послухалася мавпу: викинула колобок, а натомість одержала зернятко хурми.
Тим часом мавпа схопила колобок і вмить проковтнула.
— Який смачний колобок! А ти, дурна рачиха, викинула його! — сказала вона й пострибала геть.
Ледве стримуючи гнів, рачиха поповзла в сад і закопала зернятко хурми в землю.
— Рости швидше, а то клішнею переріжу! — примовляла рачиха, поливаючи щодня водою зелений паросток, який невдовзі перетворився у велике дерево.
— Обростай швидше плодами, а то коріння переріжу! — примовляла рачиха і так само часто поливала дерево водою.
Незабаром воно вкрилося великими червоними плодами.
— Нарешті хурма таки вродила! — тішилася рачиха, дряпаючись на дерево.
А тим часом де не взялася мавпа та й каже:
— Хочеш, рачихо, я полізу на дерево замість тебе?
Рачиха погодилася, і за мить мавпа вже була між гілками.
— Мавпо, кидай швидше хурму! — гукнула рачиха.
Але мавпа ніби й не чула — знай зривала червоні плоди й уминала.
— Ох, яка ти хитрюща! — гнівно вигукнула рачиха й замахнулася на мавпу клішнею.
— Як уже тобі так кортить, то на тобі, їж! — вигукнула мавпа й, зірвавши зелену хурму, шпурнула її вниз.
Твердий плід улучив рачисі в спину і розчавив її. А в рачихи були маленькі раченята.
— Мавпа вбила нашу маму! — заголосили вони, розмахуючи клішнями.
— Яка жорстока мавпа!
— Треба її провчити!
— Відплатимо їй утрьох! — вирішили бджола, жолудь і ступка, що були свідками страшного видовища, і поховалися в мавпячій хатині.
Настав вечір. Мавпа повернулася додому з гілкою, обвішаною плодами хурми.
— Як чудово я придумала! Та дурна рачиха ніколи вже не вилізе на дерево! Всі червоні плоди будуть мої! — сказала сама до себе мавпа й, мугикаючи, всілася біля вогнища.
Та саме цієї миті жолудь, який заховався в попіл, тріснув, і шматок його влучив мавпі в ніс.
— Ой, болить!.. Ой, болить!..
Мавпа помчала на кухню й сунула голову в глек із водою. А бджола як укусить її в хвіст!
— Ой, болить!.. Ой, болить!..
Мавпа схопилася лапами за ніс і за хвіст та й кинулася надвір. Але в дверях її підстерігала ступка. Бах! Ступка луснула мавпу по голові.
— Ой-ой-ой! — зойкнула мавпа й, закотивши під лоба очі сконала....