Раз зловила ворона курча, сіла на дуба та й їсть. Але приходить лис під дуб, був голодний, та й дивиться, що ворона їсть. Йому дуже зробився жаль, що він голодний, а ворона менша, ніж він, та й їсть. Та й каже до ворони: “Або кинь мені по добрій волі, а як ні, то я полізу на дуба і тебе там з'їм на дубі”. Але ворона була мудра та й гадає собі, що як буде лис лізти, вона втече на друге дерево. Але щось собі лис роздумав та й каже до ворони: “Я лізти не годен, я старий. Я уже немало по світі находився, але відколи я ходжу, я ще не бачив такої гарної птахи, як ти. Ти найрозумніша і найліпше співаєш”. Ворона як учула, що її лис хвалить, що вона гарно співає, та й тоді каже: “Кра, кра!” Та й що мала в дзьобі, то впало, та й лис з'їв. Але лис побачив, що йому вдалося одурити ворону, та й каже: “Мені ліпше буде так лиш видурювати, ніж ходити за чим”.

Але знов іде під другого дуба, дивиться, а там знов ворона коло молодих воронят. Та й каже він до ворони: “Кинь мені одну дитину, бо як не кинеш, то полізу та й усіх з'їм”. Ворона не хотіла, а лис почав ніби драпанитися по дубі. Ворона як побачила, та й каже: “От не лізь, я вже тобі сама кину, лиш не лізь”.
Надлетів горобець та й каже до ворони: “Що тобі старий лис казав?” Ворона каже: “Казав, що як не кину свою дитину, то полізе та й з'їсть усіх”. А горобець каже: “Дурна, ти йому не кидай, хай спробує та хай лізе. Він лиш тебе так дурить, що полізе. Він не може лізти”. Але лис то вчув та й каже: “Ей, чекай, я тобі нагадаю. Колись ти впадеш в мої руки”. Та й пішов.

Відтак знов зустрівся лис з тим горобцем. Горобець на дубі, а він знов під дубом. Та й каже лис до горобця: “Як ти перебуваєш в такі стужі? Я на землі так змерз, а ти не змерз на дереві? Що ти таке робиш, що ти не змерзаєш?” А горобець каже: “Я з того боку вітер, то я під крило голову запхаю, а як з іншого боку, то я під друге”. А лис каже: “Злізь нижче, бо я не чую, що ти кажеш”.
Він зліз та й знов те каже, що казав. А лис каже: “Злізь ще нижче, бо я не чую, бо глухий”. А горобець знов скочив нижче, уже таки недалеко від лиса, та й каже йому: “Як з одного боку вітер, то я під те крило сховаю голову, а як з іншого, то я під те”. Та й лиш запхав голову, а лис скочив, хап, злапав горобця за крило та й каже: “Бачиш, ти других радив, а собі не можеш; порадь собі тепер”.
Якось горобець урвав крила шматок, та й вирвався, та й утік. А коли вже трохи загоїлася рана, та й знов зустрів лиса. Каже лис: “Ой я тебе мав давно з'їсти, коли ти також не дурний”. А горобець каже: “Ти мною не наїшся, бо я малий, лиш тільки, що мені життя відбереш. Я тобі ліпше пораджу, лиш нічого мені не кажи уже більше. Ходи зі мною, тут в одного ґазди дуже багато курей в курнику”. А лис дуже втішився та й каже: “Ану, поведи мене!”
Вже нічого йому не казав, ішли обидва разом. Лис іде землею, а горобець то на одне дерево, то на друге. Так й так прийшли аж до буди. А в тій буді був пес. Горобець сів на буду та й каже: “Ти йди, але щоб багато не брав, лиш одну, та й ту дуже потихеньку брав, аби тебе ніхто не зловив”.
Лис підсувається, підсувається. А пес спав. Але як учув, що лис іде, скочив та й лиса роздер.
...