Якийсь заможний пан з-пiд Ольштина полював колись сам один у лiсi, що сягав далеко-далеко. В тому лiсi посеред галявини була велика яма, вирита на вовкiв. Пан iшов через галявину й ненароком упав у яму. Як же вiн злякався, коли побачив, хто в тiй ямi! А там уже сидiли ведмiдь, здоровенна змiя та кiт. Кожен iз жахом дивився на iнших. Отож пан i собi притулився до стiнки та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три днi-все даремно. Лиш на четвертий день наймит Мiхал прийшов у лiс рубати дрова й почув голос iз ями. Вiн пiдiйшов до ями й питає: - Хто там? А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, нiде правди дiти, вiн i злякався дуже. Пан упiзнав наймита з голосу. - Це я, твiй пан! - гукнув вiн.- Я впав до вовчої ями. Допоможи менi вилiзти. Ось побачиш, як я тобi вiддячу. Мiхал вiдшукав довгу жердину, опустив у яму. Чує - хтось за неї схопився. Почав Мiхал тягти й на превелику силу витяг жердину назад. I що б ви думали - кого вiн побачив? Не свого пана, а величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу. Бiдний Мiхал затремтiв з переляку, бо подумав, що то чорт його кликав, а потiм обернувся на ведмедя. Мiхал хотiв був уже тiкати, коли знову почув з ями голос: - Не кидай мене тут, Мiхале, любий! Змилуйся! Я знаю - ти хочеш одружитися. Справлю тобi гарне весiлля, тiльки допоможи менi вибратися з ями. Почув це Мiхал, усмiхнувся. Хоч i не вiрив, що то його пан, але вирiшив спробувати ще раз. Обережно встромив жердину до ями - й зараз же почув, як щось дряпаеться по нiй. Потяг Мiхал жердину, i здалося йому дивним, що пан такий легкий. Аж тут iз ями вискочив кiт, нявкнув i шугнув у кущi. - Ой лишенько! Це був напевне диявол. У цiй ямi, мабуть, сидять самi чорти. Вiн уже хотiв був тiкати, коли пан заблагав i залементував: - Не кидай мене, Мiхале, любий! Надходить нiч. Я вмру вiд страху, голоду й холоду. Подарую тобi цiле господарство й купу грошей, якщо ти мене врятуєш. Мiхал знову встромив жердину до ями. Але цього разу з жердини iз сичанням сприснула змiя i зникла в травi. Чую людський голос, а з ями вилазять дикi звiрi!> - зчудувався Мiхал. Вiн кинув жердину на землю, але пан так благав i кричав, що шкода було слухати. - Змилуйся! Змилуйся! Опусти сюди жердину! Тепер уже в ямi немає нiкого, крiм мене. Вiддам тобi весь свiй маєток i всi грошi, якщо врятуєш менi життя. Якщо це справдi пан i я його врятую, буде вiн менi вдячний до самiсiнької смертi, - подумав Мiхал. - Може, навiть i не вiддасть усього маєтку, але грошенят таки вiдсипле>. Намордувався Мiхал добряче, бо пан був товстелезний i важкий. Та ледве ступив на тверду землю, як зараз же гримнув: - Ти, дурню! Чого так довго вовтузився? Я мало з голоду через тебе не вмер. Мiхал перелякався не на жарт. Мерщiй вийняв з кишенi окраєць житнього хлiба, що взяв собi на вечерю, й вiддав пановi. Трохи пiдживившися, пан важко сперся на Мiхала й поволi рушив до свого маєтку. А як став на порозi, сказав Мiхаловi: - Ну, тепер ти вже менi не потрiбний. Iди собi. Взавтра рано-вранцi наймит подався до панського двору. ,- думав вiн. Зайшов у двiр i каже слугам: так, мовляв, i так. - Чого ж тобi треба вiд нього? - питаються слуги. Мiхал розповiв, як урятував пана з вовчої ями. Слуги почали смiятися та лаяти його. Не один думав: . Бо ж пан був лихий i недобрий. Нарештi хтось iз слуг пiшов до нього й сказав: - Там, ясновельможний пане, прийшов чоловiк, який вас учора витяг iз ями. Вiн хоче щось вам сказати. - Що?! - люто гримнув пан.- Мене витяг з ями? Брехня! Вибiг на подвiр'я, вил...