У стародавні часи жили старий із старою. Жили вони бідно, з нужди не виходили, вволю не їли. День і ніч трудилися на своєму полі. А поле було недалеко від села. Посіяли люди різних бобів, огірків, кунжуту, і земляного горіха, і баклажанів, і різних гарбузів, і червоного перцю, і лука, і гірчиці, і капусти, і рису, і інших злаків. Чого тільки у них не було! Земля була огрядною, і урожай вистачило б їм на весь рік, та і на майбутній би залишилося. Так, видно, нещаслива випала їм доля.

Як тільки починали зріти злаки, наливатися соком овочі, як на поля налетіли хмари різних птахів, стада всяких тварин. Клювали, рвали, гризли, топтали посіви. Що за місяць наросте, то в одну ніч потравлять. А більше всього шкоди була від мавп: все поле столочили; що не з'їдять, то зламають або обірвуть. Біда, та і годі. Ось і надумав старий провчити мавп. Може, тоді і іншим звірам і птахам наука буде. Вирішив старий зловити мавпячого царя і придумав таку хитрість.

- Звари ти мені, дружина, гнилих бобів, - сказав він своїй старій, - а як буде готове, остуди!

Зварила стара гнилих бобів. Вийшла каша густа і смердюча. Остудила вона кашу і дала старому. А старий узяв цю кашу і поніс на поле.

Там він обмазувався весь бобовою кашею. Від нього пішов запах, як від небіжчика. Потім улігся на землю посеред поля і прикинувся мертвим. Так і пролежав весь вечір і всю ніч. А перед самим світанком з'явилися мавпи. Були їх рівно п'ятсот, ціле стадо. Бігли вони по полю, стрибали, штовхалися. Всі м'яли, топтали, ламали. Добігли до старого - зупинилися, стали роздивлятися. Потім підійшли ближче, оточили його. А старий лежить, не ворушиться, ніби мертвяк, і запах від нього йде важкий. Понюхали мавпи, поторкали старого і вирішили:

- Ця людина мертва. Віднесемо його до нашого царя. Хай поласує чолов'ягою!

Схопили мавпи старого і потягнули. Довго тягнули. Багато гір минули, підіймалися по укосах, скачувалися в ущелини, переходили струмки і річки, стрибали з дерева на дерево. Але старий терпляче зносив усе і поштовхи і удари: пам'ятав про своє рішення зловити царя мавп.

Нарешті мавпи прибули в своє лігвище. І відразу понесли старого до царя. А той вже давно хотів поласувати людським м'ясом. Як побачив, що несуть його піддані, сильно зрадів. Велів тут же готувати. Піддані царя дістали золоті і срібні блюда, всі приготували і піднесли вимазаного бобовою кашею старого прямо до царя. Той і схаменутися не встиг, як старий схопився, схопив його і миттю зв'язав по руках і ногах.

Скрутив старий царя мавп, а потім як став його лаяти:

- Ми із старою - люди бідні, сил у нас мало. Важко обробляти поле. Тільки і сіємо, щоб з голоду не померти. А ви не знаєте ні жалості, ні співчуття. Моєю працяю годуєтеся! Весь урожай труїте! Уб'ю тебе!

Не на жарт перелякався тут цар мавп. Став просити пощади у старого. Обіцяв заборонити своїм підданим труїти його поле. Будь-яку нагороду старому обіцяв. Слухав його старий, слухав та і говорить:

- Гаразд вже, пощаджу тебе, якщо не станете більше на полі до мене ходити! Ну, а раз ти боїшся, що я тебе уб'ю, дай мені ще золота і срібла! Плати за все, що твої піддані у мене погубили!

Призвав цар мавп своїх слуг і велів принести старому стільки золота, срібло і дорогоцінне каміння, скільки він побажає. Притягнули йому мавпи багаті дари, срібла, золота і дорогих каменів цілу гору насипали. Старий занурив своє багатство в корзини і наказав мавпам тягнути все до нього додому. А сам розв'язав царя мавп, попрощався з ним і пустився в зворотний шлях. В...