Давним-давно, коли тролі ходили по землі, наче вони тут господарі, жив у Кваме мисливець, на ім'я Пер Гюнт. Круглий рік блукав Пер Гюнт в горах, тому що в ті давні часи гори були вкриті густими лісами, а в лісах водився всякий звір. І ось що трапилося з ним одного разу восени. Худобу з лісових пасовищ давно вже вигнали вниз, в долину. Разом зі стадами пішов з гір і весь народ. Пер Гюнт чимало виходив крутих стежок, вистежуючи ведмедя, і ніч застала його недалеко від кинутої пастухової хатини в Хеврінгу. Темрява була така, що він не бачив навіть власної руки.
Давним-давно, коли тролі ходили по землі, наче вони тут господарі, жив у Кваме мисливець, на ім'я Пер Гюнт. Круглий рік блукав Пер Гюнт в горах, тому що в ті давні часи гори були вкриті густими лісами, а в лісах водився всякий звір.
І ось що трапилося з ним одного разу восени.
Худобу з лісових пасовищ давно вже вигнали вниз, в долину. Разом зі стадами пішов з гір і весь народ. Пер Гюнт чимало виходив крутих стежок, вистежуючи ведмедя, і ніч застала його недалеко від кинутої пастухової хатини в Хеврінгу.
Темрява була така, що він не бачив навіть власної руки.
Коли Пер підійшов до хижі, собаки його ні з того ні з сього почали гавкати, ніби вони відчули ведмедя. Пер Гюнт прислухався. Навколо було тихо. Ні звуку, ні шереху.
У самого порогу хатини Пер раптом спіткнувся об щось велике, слизьке, холодне.
- Хто це? - Запитав Пер Гюнт.
- Це я - Кривий, - відповів з темряви голос.
Пер Гюнт мало що зрозумів. Але йому стало не по собі. Він хотів було підійти до хатини з іншого боку, але тільки зробив крок - знову на щось натрапив.
Він нахилився до землі і став нишпорити у темряві руками, щоб дізнатися, хто ж це заважає йому ввійти до хижі.
Рука його торкнулася чогось холодного, слизького.
- Хто ж це? - Знову запитав Пер Гюнт.
- Та все я, Кривий, - пролунав з темряви голос.
Тут Пер Гюнт здогадався, що це троль, який змією ліг навколо хатини.
- Кривий ти чи ще якийсь, - сміливо сказав Пер Гюнт, - а візьми та пропусти мене в хатину.
Живе кільце заворушилося, розсунулося, і Пер Гюнт, переступивши через нього, відкрив двері.
У хатині було не світліше, ніж надворі. Пер Гюнт пробирався навпомацки, тримаючись за стіну, і раптом знову спіткнувся об щось холодне, слизьке, вологе.
- Та хто це?! - Закричав Пер Гюнт.
- Все той же Кривий, - почув він у відповідь.
"Недобре тут залишатися, - подумав Пер Гюнт. - Але я зараз випрямлю цього Кривого. Буде мене пам'ятати".
Він зняв з плеча рушницю і вийшов з хижі.
- Так ти кажеш, що ти Кривий?
- Я самий старший Кривий з Етни-Даля, - з гордістю сказав троль.
За його голосу Пер Гюнт збагнув, де голова цього троля, і не зволікаючи вистрілив йому в лоб три рази.
- Стріляй ще раз, - захрипів троль. Але Пер відмінно знав, що, якщо він вистрілить ще раз, куля повернеться до нього і проб'є голову йому самому.
- Буде з тебе й трьох куль, - сказав Пер Гюнт і разом з собаками відтягнув мертве чудовисько подалі від вівчарської хатини.
А по горах з усіх боків прокотився грім, вій, вереск.
На другий ранок Пер Гюнт знову відправився на полювання. Підіймаючись на гору, він побачив дівчину, яка гнала вниз стадо корів.
"Дивно, що не всю худобу ще відвели", - подумав Пер.
Він пішов назустріч дівчині, але вона - прямо у нього на очах - раптом зникла, корови теж зникли, а замість них Пер побачив ціле стадо ведмедів.
"Невже я помилився? - Подумав Пер Гюнт. - Ведмедів за корів прийняв. Та й не чув я ніколи, щоб ведмеді ходили стадами".
Він підійшов ще ближче, і тут стадо як крі...