В одного чоловіка був кіт старий, неспособний мишей ловити. Ото хазяїн його узяв та й вивіз у ліс, думає: нащо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай лучче у лісі ходить. Покинув його, а сам і поїхав. Коли це приходить до його лисичка та й питає його:
-— Що ти таке? А він каже:
Я — пан Коцький. Так лисичка каже:
Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
А він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хати. Так уже йому служить! Уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
Ото колись зайчик побачив лисичку та й каже їй:
Лисичко-сестричко, прийду я до тебе в гості. А вона йому каже:
Єсть у мене тепер пан Коцький, то він тебе і розірве. І цей заєць розказав за пана Коцького вовкові, медведеві і дикому кабанові. Ці зійшлись разом та стали думать: як би тут побачить пана Коцького. та й кажуть:
— А зготуємо обід! Тут і взяли рахувати, кому за чим іти. Вовк каже:
Я піду за м'ясом, щоб було що у борщ..
А дикий кабан каже:
А я піду за буряками, за картоплею.
Ведмідь: А я меду принесу на закуску.
Заєць: А я — капусти.
От подоставали усього, начали обід варити і, як зварили, почали радитися, кому іти кликати пана Коцького.
Ведмідь каже:
Я не підбіжу, як доведеться тікати.
А кабан: А я теж неповороткий
Вовк:Я старий уже і тим паче не втечу.
Тільки зайчикові і приходиться. Прибіг зайчик до лисиччиної нори; коли це лисички вибігає та й дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках коло хати, та й питає його:'
— А чого ти прийшов?
— Він каже:
— Просив вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід!
А вона йому каже:
— Яз ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас і розірве.
Зайчик прибігає до їх та й хвалиться:
— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то й подушить вас.
Вони й начали ховаться, ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хмиз, а зайчик лізе у кущі.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
— Мав!.. Мав!.. Мав!..
А ті думають:
—: От вражого сина син, іще йому мало!
Коли він як наївся, так і простягсь на столі. А кабан лежав близько, та якось його комар і укусив за хвіст. А він так хвостом і повернув. Кіт же думав, що то миша, та туди... Кабан злякавсь його та начав тікати. Пан Коцький злякавсь кабана, скочив на те дерево, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до його, начав вище лізти по дереві, та до такого доліз, що і дерево не здержало — так він додолу упав. Вовк побачив, що таке робитися з ними,— так подрав, що тільки видно. А заєць тоді ж забіг хтозна-куди... А потім посходились та й кажуть:
— От, який малий, та чуть-чуть нас усіх не поїв!...